Жан дю План де Карпен висловлюється ще більш позитивно: «Країна татар, — каже він, — носить ім’я Монгал [56] і населена чотирма різними народами, монгалами Джека, тобто великими монгалами; монгалами су або річковими монгалами, які називають себе татарами від назви річки, що протікає через їхню територію; Меркіт і Мекріт. Усі ці народи мають однакові особисті риси й однакову мову, хоча належать до різних провінцій і управляються різними князями».[57] Далі він розповідає про народження Чингісхана серед монгалів Джека та про його конфлікти з монгалами Су та іншими татарськими племенами.
Порівнявши цього автора з китайськими письменниками, згаданими та прокоментованими в працях де Гіньєса, Абеля Ремюса та Д'Осона, виявиться поза всяким сумнівом, що монгали Джека — це не що інше, як чорні татари, а монгали су — це представники білих татар. Що стосується Меркіта та Мекріта, то разом із паном д'Авезаком ми визнаємо, що наше знання про них є лише припущенням; але, яким би не було їх походження, вони не мають великого значення щодо питання, яке ми зараз обговорюємо.
Стародавні мусульманські автори, такі як Масуді та Ебн Хаукал, які розповідають про народи Азії, здається, не знали татар, оскільки вони ніколи не говорять про них. Однак їхнє ім'я фігурує в перському скороченні загальної історії під назвою «Modjmel ut Tevarikh el Coussas»; а Рещид-ель-Дин називає татар народом, відомим у всьому світі; але важко було б витягнути з цих авторитетів якийсь точний аргумент для вирішення нашої проблеми. Зрештою, як і раніше за часів Чингісхана найважливіше плем'я монголів носило назву татар, не дивно, що мусульманські письменники зараховували весь цей народ до цієї конфесії. Китайці ж, навпаки, перебуваючи в тісних стосунках з татарами, їхніми васалами, звісно повинні були знати їх родову назву і передали її нам.