Важко точно визначити кількість цих хиргизів. Російський уряд завжди дбає про те, щоб переконати світ у процвітанні підлеглих йому народів, і з цією метою він публікує дуже помилкові документи. Так, у додатку до журналу міністерства внутрішніх справ від 30 серпня 1841 року населення орди вказано в 16 550 наметів, тоді як справжнє число становить лише 8000, як випливає з витягу, взятого в моїй присутності в Астрахані з офіційних документів військового губернатора. Але, як розумно зауважує редактор петербурзького журналу, плем’я не могло не швидко збільшитися під час мудрого правління Росії, і саме з його захоплення своїм урядом він виводить найкращий доказ на підтримку своїх статистичних тверджень. Такі аргументи не мають для нас великої ваги, і ми навіть підозрюємо, що цифра 8000 є перебільшенням, і що хирги залишилися вірними Росії тільки тому, що вони не можуть інакше, оскільки уряд взяв запобіжний захід ув'язнити їх між двома рядами козаків, уральськими і волзькими. Крім того, якщо я можу судити з фактів, повідомлених мені в Астрахані, імміграція хіргизів була не такою вільною, як уряд із задоволенням проголошує, що це було. Для того, щоб змусити їх оселитися в регіонах, з яких Росія не мала прибутку після втечі калмиків, застосовувалася як сила, так і обман.
Хирги — кочівники, живуть у повстяних наметах і займаються скотарством, як калмики. Але вони сповідують магометанську релігію, належать, очевидно, до турецької раси і споконвіку були непримиренними ворогами монгольських орд. Однак останнім часом вони, здається, жили в гармонії з калмиками Волги. Їхній хан часто відвідує князя Тумена, і в 1836 році понад 2000 хиргизів стояли табором на берегах Волги і брали участь у грандіозних розвагах, які влаштовував калмуцький вождь для урядової влади. Але цей стан спокою є лише результатом владної необхідності; якби орди були незалежними, їхня стара ворожнеча незабаром спалахнула б знову.