Калмицькі орди після великого виходу 1771 року

Принц Тондудоф також прагне йти по стопах принца Тумена. Нещодавно він виділив у степах великий простір для постійного проживання частини своїх калмиків, але я дуже сумніваюся, що його бажання колись здійсняться. Багато років він володів дуже гарним житлом, але він ще не зміг відмовитися від свого намету, настільки сильною є прихильність усієї цієї раси до кочового життя. Але найпотужнішою перешкодою для створення постійної колонії є природа самого ґрунту. Ми пройшли калмицькі степи майже в усіх напрямках і скрізь знаходили лише глинистий, піщаний або солончаковий ґрунт, загалом непридатний для землеробства. Там, де є пасовисько, трава така коротка й тонка, що земля точно нагадує вигляд чорноморських степів, коли трава знову починає рости після зимових пожеж. Тому калмики постійно в русі, щоб знайти свіже пасовище для своєї худоби, і рідко залишаються на одному місці довше місяця чи шести тижнів. Але найсерйознішою перешкодою для сільського господарства є брак прісної води. Кілька струмків, що протікають степом, більшу частину року сухі, а літо, як правило, бездощове. Холод теж нестерпний, як і спека: протягом чотирьох місяців стовпчик термометра майже завжди тримається на рівні двадцяти восьми градусів Реомюра в тіні, а дуже часто піднімається до тридцяти двох; потім, коли настає зима, температура опускається до двадцяти восьми градусів нижче нуля. Таким чином, різниця між зимовою і літньою температурою становить майже шістдесят градусів. Якщо на додаток до цих змін температури ми врахуємо загальну рівнинність країни, яка без будь-якого укриття піддається сильним північним і східним вітрам, то легко можна зрозуміти, наскільки несприятливою вона має бути для землеробства. Тому кочове життя здається мені необхідністю для калмиків, і поки розвиток цивілізації серед них не змусить їх відчути потребу в постійних місцях проживання, вони повинні бути залишені вільно блукати своїми степами. Крім того, займаючись виключно душпастирськими справами, вони приносять набагато більшу послугу Росії, ніж якби займалися обробітком упертої та невдячної землі. Без сумніву, на цих величезних рівнинах, як і в інших пустелях, розкидані численні оазиси, і сільське господарство могло б мати певний успіх у північних частинах; але всі ці сприятливі місця розташовані серед пустелі, де культиватори не знайшли б ринків для своєї продукції. Незважаючи на всі ці недоліки, російський уряд все ще наполягає на своїх намаганнях колонізувати калмиків і всіма силами прагне запровадити серед них свою систему одноманітності. Але його зусилля досі були безплідними; орди зараз, мабуть, як ніколи прив'язані до свого бродяжницького способу життя, в якому вони знаходять принаймні компенсацію за привілеї та незалежність, яких вони були позбавлені.