Церемонія відходу орд навесні не позбавлена інтересу. Калмуцькі вожді ніколи не починають похід, не зробивши жертвоприношення Бурхану, або богу річки, на знак визнання захисту, наданого їхньому табору протягом зими. З цією метою вони з великою пишністю відправляються на берег Куми в супроводі своїх сімей і великої групи священиків і кидають у річку кілька срібних грошей, водночас просячи її майбутньої милості.
Відповідно до переданих мені офіційних документів, чисельність калмицького населення не перевищує 15 000 сімей. З цього приводу, однак, неможливо отримати дуже точну статистику, оскільки князі, які самі сплачують коронні збори, звичайно, зацікавлені в тому, щоб населення виглядало якомога меншим. З різних фактів я схильний вважати, що наметів навряд чи менше 20 000. У всякому разі, здається, встановлено, що популяція калмиків залишалася нерухомою протягом останніх шістдесяти років, і це сталося через руйнівні хвороби, такі як віспа та інші шкірні захворювання.
Калмики, всі вони кочівники, займаються виключно скотарством і нічого не знають про землеробство. Вони розводять верблюдів, волів, овець і, перш за все, коней, про яких вони мають чудовий опис, маленьких, але сильних, спритних і великої витривалості. Я часто проїжджав верхи на калмицькому коні вісімнадцять і навіть двадцять п'ять льє, жодного разу не спішившись. Російська кавалерія верхи в основному на конях з прикаспійських степів: середня ціна хорошого коня становить від 80 до 100 рублів. Раніше калмики посилали своїх коней на великі польські ярмарки, сплачуючи з кожного проданого коня мито 1,75 рубля; але в 1828 році мито було підвищено до 5,25 рублів за кожного прибулого на ярмарок коня, і цей невдалий захід негайно зруйнував усю торгівлю з Польщею. Відтоді розведення коней у прикаспійських степах значно скоротилося. Пізніше уряд повернувся до старої ставки мита; але зло було зроблено, і калмики більше не з'являлися на своїх старих ринках.
Неможливо навіть приблизно знати кількість худоби, що належить племенам, бо калмики надто забобонні, щоб коли-небудь визнати кількість свого поголів’я. З різних даних, зібраних мною в Астрахані, і від наглядачів орд, ми можемо оцінити, що калмики володіють загалом від 250 000 до 300 000 коней, близько 60 000 верблюдів, 180 000 корів і майже мільйон овець.
Князь Тумен — єдиний з калмиків, хто займався землеробством, і його спробам надзвичайно сприяв характер ґрунту в його володіннях на лівому березі Волги. Його продукція складається із зерна, винограду та всіх видів фруктів. Він навіть намагався виробляти шампанське, але без успіху; і коли ми відвідали його, він благав мене надіслати йому гарну роботу на цю тему, щоб він міг знову почати свою діяльність за покращеним планом.