У калмиків, як і в більшості східних народів, сильна стать вважає всі домашні турботи принизливими для своєї гідності і повністю покладає їх на плечі жінок, чия справа — готувати їжу, доглядати за дітьми, тримати в порядку намети, складати одяг і хутра для сім'ї, доглядати за худобою. Чоловіки ледь схиляються до того, щоб дочистити своїх коней; полюють, п'ють чай чи коньяк, розтягуються на повсті, курять чи сплять. Додайте до цих повсякденних занять деякі ігри, такі як шахи, і в які грали за допомогою кісток, і ви отримаєте повну картину існування калмуцького pater familias. Жінки цілком звикли до свого важкого життя і стають веселими та задоволеними домогосподарками; але вони швидко старіють і через кілька років шлюбу стають жахливо потворними. Тоді їхня зовнішність зовсім не відрізняється від чоловічої; їхні чоловічі форми, форма їхніх рис, їхній смаглявий колір обличчя та ідентичність костюма часто вводять в оману найдосвідченіше око.
Ми двічі побували у калмиків, і доброзичлива думка, яку ми про них склали з першого разу, ніколи не похитнулася. Вони найбільш миролюбні люди, яких тільки можна уявити; аналізуючи їхню фізіономію, неможливо повірити, що в їхні голови може зайти якась зла думка. Серед них ми незмінно зустрічали найщирішу та найпривітнішу гостинність, і наше прибуття до табору завжди віталося радісними вигуками всього племені, що поспішало нам назустріч. Згідно з книгою Бергмана, здається, він не так добре впорався з їхніми руками, і він мстить собі, малюючи їх у дуже огидному світлі. Але не слід забувати, що Берґманн був, перш за все, клерикалом, і що калмики не могли не дивитися на нього з неприязню, які вже витримали стільки спроб місіонерів навернути їх. Тому зовсім не дивно, що до нього не завжди ставилися з повагою, яку він мав право вимагати. Щодо тієї гордині вельмож і тієї зухвалості вульгарів, які так глибоко викликали обурення лівонських мандрівників, то ці вади досить поширені в усіх країнах і навіть серед народів, які найбільше вихваляються своєю щедрістю; тому було б несправедливо надто суворо відвідувати їх у випадку з калмиками.
Дуже яскравою рисою цих племен є їх товариськість. Вони рідко їдять на самоті, а часто розважають один одного; у них навіть є звичай, перш ніж скуштувати їжу, пропонувати частину її незнайомцям або, якщо їх немає, дітям; в їхніх очах ця дія є і справою милосердя, і свого роду жертвою умилостивлення на знак визнання щедрості Божества.