«Щодо країни Ілі, де я дозволив їм оселитися, хоч я зовсім недавно збудував там місто, це місце ще недостатньо міцне, щоб захистити кордони в цьому напрямку та перешкодити розбійникам продовжувати їх ображати. Ті, хто населяє країну, зайняті лише обробітком землі та годуванням худоби. Як вони могли захистити себе? Як вони могли забезпечити спокій тих пустель? Генерал Ілету? будучи поінформованим про наближення Торгоутів, не ознайомив мене з цим фактом. Якби через страх перед невизначеним майбутнім або з міркувань, що не відповідають обставинам справи, я вирішив суворо охороняти кордон і зупинити марш Торгоутів, що б я отримав від цього? Доведений до відчаю, чи не кинувся б вони на найжорстокіші ексцеси? бути справедливо клеймованим як нелюдський, якби він побачив прибульців з далекої країни, виснажених від убогості, готових видихнути останній подих, і не потрудився б допомогти їм, і невже великий князь, чий першочерговий обов’язок — намагатися наслідувати Небо в його манері керувати людьми, чи залишить він цілу націю, яка благає його милосердя, загинути за потреби; допомоги? Далеко від нас такі мерзенні думки! далі поводьтеся відповідно до них! Ні, ми ніколи не приймемо таких жорстоких настроїв. Торґути прийшли, я їх прийняв; вони хотіли навіть найнеобхіднішого для життя; Я забезпечив їх усім удосталь; Я відкрив для них свої житниці та свої скриньки, свої стійла та свої конюшки. З першого Я дав їм те, що було необхідним для їхніх теперішніх потреб; від останніх я бажав, щоб вони мали засоби для забезпечення себе в майбутньому. Керування цією важливою справою я доручив тим моїм вельможам, чия безкорисливість і освіченість були мені вже відомі. Я сподіваюся і вірю, що все буде зроблено так, щоб Торґути були повністю задоволені. Немає потреби говорити більше в цьому місці. Моїм наміром було лише підсумувати те, що сталося». [47]
Примітки автора:
[37] «Розповідь китайського посольства до татарського хана Торгоута в 1712, 13, 14 і 15 роках, зроблена китайським послом і опублікована владою імператора в Пекіні». Лондон. Ознайомленням із цим твором я завдячую доброті барона Валькенера.
[38] Втечу калмиків також приписують принцу Черенгу Тайдчі, про якого згадувалося вище. Ця версія справи здається нам малоймовірною. Черенг покинув Китай як розбійник, і не можна думати, що він був прихильним до еміграції, незважаючи на нетерпіння, з яким він терпів ярмо Росії. Здається, навпаки, він ніколи не переставав протестувати проти резолюції, прийнятої Оубачою.
[39] MS. належить M. Ternaux Compans, який люб'язно надав у моє розпорядження всі багаті запаси своєї цінної бібліотеки.