Саца стояла посеред пісків, верст за п'ять-шість від нашого привалу. Щоб дістатися до нього, нам довелося зробити довгий обхід, щоб обдурити калмиків, щоб вони не запідозрили наш задум. Все це було досить важко і надзвичайно виснажливо; я все ж таки наполягав на тому, щоб взяти його в експедицію, і був серед перших.
Після двох годин маршу та зустрічного маршу над пісками, за тропічної температури, яка неабияк збентежила наших звірів, ми прибули до сатзи, зовнішність якої була чим завгодно, але не привабливою, і, здавалося, не заслуговувала тих зусиль, яких ми доклали, щоб побачити її. Це була невелика квадратна будівля, сірого кольору, лише з двома отворами біля вікон. Уявіть собі наш жах, коли ми виявили, що дверей немає. Ми всі марширували довкола неприступного святилища в стані неймовірного розчарування. Треба було придумати якісь засоби, щоб потрапити туди, бо думка повернутися, не задовольнивши цікавості, жодного разу не спала нам на думку. Витягнення каміння з одного з вікон дало нам прохід, справді дуже незручний, але достатній.
Як завойовники, ми увійшли в сацу через пролом, як Магомет у столицю Нижньої імперії; але ми не подумали про стандарт, який був необхідний для суворого виконання звичайних церемоній. Замість цього Оммер вдався до своєї шовкової хустки і, повісивши її на вершині мавзолею, заволодів нею в ім’я всіх теперішніх і майбутніх мандрівників.
Завершивши цю церемонію, ми коротко оглянули внутрішню частину гробниці, але не знайшли в ній нічого надзвичайного: виявилося, що вона була глибокої давнини. Деякі ідоли з випаленої глини, подібні до тих, що ми бачили у князя Тумена, були розташовані вздовж стіни. Кілька невеликих виїмок, розташованих через рівні проміжки, містили зображення, наполовину зітлілі від вологи. Підлога з битої землі, а частина стін була вкрита повстю: такі були єдині прикраси, які ми бачили.
Як щедрі переможці, ми задовольнилися тим, що взяли дві маленькі статуї та кілька зображень. За уявленнями калмиків, жодне святотатство не зрівняється з тим, у якому ми тепер були винні. Але жоден небесний вогонь не перетворив нас на попіл, і Велика Лама дозволила нам повернутися з миром до нашого ескорту. Але велика біда спіткала нас, бо один з ідолів був розбитий дорогою, і нам довелося благати степових Буханів, щоб вони подали захист іншому протягом решти шляху.
Ентоні та офіцера довго допитували калмики, які, здавалося, були охоплені деякими неприємними побоюваннями. Прокинувшись, вони побачили, як ми повертаємось у напрямку, що вів від сатзи, і ця обставина їх дуже роздратувала. Проте демонстрація якоїсь гри, якою ми подбали про те, щоб облаштувати себе, і наполегливий тон офіцера перебили всі їхні спостереження.