За цим ставком вид степів поступово змінювався; вода стала менш рідкою, рослинність менше вигоріла. Час від часу ми бачили табуни верблюдів із понад п'ятсот, які на волі паслися на низькій густій траві. Деякі з них були гігантської висоти. Я ніколи не забуду того подиву, який вони виявляли, дивлячись на нас. Щойно вони помітили нас, вони поспішили до нас, а потім різко зупинилися, дивлячись на нас, витягнувши шиї, поки ми не зникли з поля зору.
На восьмий день після нашого від’їзду з Гуйдука запаси прісної води у нас настільки відчутно зменшилися, що ми були змушені використовувати солонувату воду для приготування їжі. Ця зміна в нашій кухонній рутині, на щастя, тривала лише кілька днів; але цього було достатньо, щоб викликати у мене сильну відразу до так приготованого м’яса: воно мало такий неприємний смак, що ніщо, крім необхідності та тривалої звички, не може пояснити його звичайне вживання. Калмики й козаки, проте, більшу частину року іншою водою не користуються.
Того самого дня у нас була дуже дивна зустріч, яка виявилася майже трагічною. Незадовго до того, як розбити табір, ми побачили, що до нас наближається дуже довга колона маленьких візків; наші калмики визнавали їх за туркманів, людей, які користувалися дуже поганою славою через їх сварливий і жорстокий характер. Кожне лихо, що трапляється в степу, лягає на їхній рахунок, і між ними й козаками точиться вічна війна, якій вони завдають більше клопоту, ніж усім іншим племенам разом узятим. У міру того, як ми просувалися вперед, у обозі почалося дедалі більше замішання, і раптом усі воли, ніби одержимі дияволом, виявили найжорстокіший жах і почали втікати в дикому безладі, кидаючись один на одного, розбиваючи та ламаючи навантажені сіллю вози, абсолютно не зважаючи на голоси та удари своїх візників. Минуло кілька хвилин, перш ніж ми змогли пояснити це дивне лихо і зрозуміти значення лютої образи, з якою туркмани напали на наш ескорт. Справжніми винуватцями цієї події були погоничі верблюдів, бо вони з досвіду знали, наскільки коні та воли лякаються від виду верблюда, і їм слід було відійти від прямої лінії походу, щоб не наражати нас на лють лютих візників.