Жахливий жах викликала ця новина. І калмикам, і козакам страшно було від думки про те, що черкеси так близько до них. Увесь наш супровід прийшов і на колінах благав нас не вирушати, доки про цю справу не стане відомо чогось позитивного. Але після багатьох запитань ми переконалися, що тривога була безпідставною, і не зволікали з підготовкою до відльоту.
Наш господар був, безумовно, найдивнішою істотою, яку коли-небудь створював цей світ. Незважаючи на нас самих, він був єдиним об’єктом наших думок щомиті дня. Ентоні, який відчував до нього неабияку огиду, не втрачав нагоди повідомити нам про те, що він називав своїми помилками. Наприклад, кожного ранку його неодмінно бачили в засідці за дверима, поки не був готовий наш самовар, коли він заходив, усміхаючись, із чашкою й ложкою в руці, навіть не чекаючи запрошення, сідав за стіл і запив свій цукаріс трьома-чотирма чашками чаю.
Одного разу він випросив у мого чоловіка кілька ложок рому, як він сказав, для хворої людини; але того вечора його веселість і почервоніння обличчя ясно сказали нам, що сталося з нашим алкоголем. Йому навіть це так сподобалося, що наступного дня він благав Ентоні потихеньку дати йому ще кілька ложок, дуже серйозно сказавши, що кіт розлив першу чашку.
Він не давав нам спокою ні вдень, ні вночі. Не задовольняючись тим, що оглушив нас своїм безперервним лепетанням, з якого ми не розуміли жодного слова, він часом охоплював примху співати всі малоросійські нотки, що приходили йому в голову. Довго після того, як ми лежали в ліжку одного вечора, ми чули, як він крокує туди-сюди по коридору, як вартовий. Ми наполегливо намагалися здогадатися, що може бути значення цього нового виродка; але наступного дня ми виявили, що це виникло через його надмірну пильність і передбачливість. Він сам не міг сказати нам, що почуваючись неспокійно від звістки про те, що черкеси за кордоном, він стерег нас із мушкетом на плечах і що він готовий виконувати той самий обов’язок щоночі.
Чи може така поведінка нас не торкнутись? Чи могли ми відмовити такій людині в пакетах кави, чаю та цукру, які він так довго вимагав поглядами та натяками? На жаль, його прохання йшли настільки близько одне до одного, що наша вдячність нарешті вичерпалася. Ентоні лютував кожного разу, коли ми поступалися його настирливим вимогам, і не переставав, щоб помститися, мучити його тисячею способів.