Офіцер сказав нам, що якби не його присутність і звук барабану, гуси, швидше за все, забили б яструба до смерті своїми дзьобами, щоб врятувати свого супутника. Однак у таких випадках яструб витримує шторм з незворушною холоднокровністю і вдається до дивного способу, коли напади надто жорстокі, а його господар з’являється надто повільно. Не відриваючись від своєї жертви, він прослизає під широкі крила гусака, які потім стають його щитом. Опинившись у цій позиції, він стає непереможним, і удари, спрямовані проти нього, припадають лише на бідного в’язня, чия жорстока доля змушена захищати свого смертельного ворога. Коли сокільник підходить, він перше, що робить, це відрубує йому голову, а мізки віддає яструбу. Поки ця операція не завершена, останній міцно тримає кар’єр, і ніякі зусилля його господаря не можуть змусити його послабити свою хватку.
Яструб здійснив ще два чи три успішні польоти, перш ніж ми досягли Гуідука, і забезпечив нас хорошим запасом провіанту, який був нам дуже потрібен на тій жалюгідній поштовій станції.
Під час цієї подорожі ми кілька разів проходили дуже близько до Каспію, але не помічаючи його.
У Хуідуку, в гирлі Куми, ми знайшли супровід, який чекав на нас два дні. Усе було готове до нашого від’їзду, але сильний дощ затримав нас на три смертні дні в найогиднішій каюті, в яку ми ще входили. Дві кімнати, одна для мандрівників, а інша для начальника станції та його родини, складали все житло. Ми влаштувалися, як могли, в першій, уся меблі якої складалася з довгого столу та двох лав. Стіни цієї жалюгідної нори були зроблені з погано з’єднаних дощок, які пропускали вітер і дощ, і, щоб посилити наш дискомфорт, вона слугувала передпокою до іншої кімнати, а отже, була спільною для всієї родини. Кури, діти і господар дому постійно проходили по ній і не давали нам спокою ні хвилини. Наше становище було нестерпним; буря зростала з такою швидкістю, що ми не знали, як жалюгідна дерев’яна тканина може протистояти їй. Усі елементи здавалися змішаними; не було розрізнення землі чи неба; але жахливий безлад у природі здавався мені більш терпимим, ніж сцена за дверима. Надворі було хоч щось для уяви; розум був піднесений у спогляданні наростаючого бунту, який загрожував відновленням хаосу; але сцени всередині було достатньо, щоб довести нас до відчаю — діти билися й кричали, птахи пурхали й сідали на столи й лави, убогість навколо нас і непривітна атмосфера! Довершуючи наші страждання, деякі вірменські купці, які прямували на Тифліський ярмарок, виявивши неможливість продовжувати свою подорож, прийшли розділити з нами барліг, в якому нам було так незручно.