Однією з найцікавіших речей, пов’язаних із знищенням усіх цих елементів багатства, є дрібні хитрощі, які практикує міністерство, щоб змусити Європу та голову уряду переконати, що ніде розширення торгівлі не прагне так старанно, як у Росії. Наприклад, форт Александроф був побудований на північно-східному узбережжі Каспійського моря під приводом забезпечення вмістилищем для уявних караванів з Хіви та Бухари. На жаль, у місцевості немає ні прісної води, ні дров, ні будь-чого необхідного; відповідно, як і можна було передбачити, його не відвідав жоден караван. Гарнізон складається з 600 чоловік і потребує постійного оновлення через страждання від цинги; комендант зобов'язаний добувати в гирлах Уралу прісну воду, яка доставляється йому пакетботами. Фортеця навіть не виявилася корисною для захисту рибальства, яке ведеться неподалік від його місця. Солдати не можуть вийти зі своїх редутів, не піддаючись ризику бути винесеними хиргизами. Більше вісімдесяти російських рибалок у 1839 році полонили ці кочівники і продали в Хіву і Бухару.
Добре відомо, які надії Петро Перший покладав на Чорне море, Каспій і країни, розташовані за Кавказом. Нам залишається коротко обговорити питання, чи вдасться коли-небудь Росії повернути індійську торгівлю на колишнє русло.