Торгівля Астрахані, каспійські промисли та фінанси імперії

Знаменитий імператорський указ про встановлення єдиної грошової системи в усій імперії, був оприлюднений під час нашого перебування в Астрахані, і дав нам нову нагоду побачити дивовижну безпристрасність росіян і їхню крайню нездатність до самоствердження. Зміна, безумовно, була чудовою сама по собі, і її голосно вимагали обставини країни, але спосіб її проведення спричинив втрату вісімнадцяти відсотків для всіх власників монети. В Астрахані голосу громадського глашатая вистачило відразу, без попередження, знизити 4 рублі до 3,5, 1,20 — до 1,05, 1 карбованець — до 0,87, 0,62 — до 0,52; і відразу після барабанного удару закон набув повної чинності щодо всіх комерційних операцій. Не слід, однак, припускати, що ця інертна покірність царських підданих є лише результатом їх глибокої пошани до всього, що випливає з всевладдя їхнього суверена. Кожен з них цілком і гостро відчуває свою втрату, і якщо жоден голос не підноситься проти такого міністерського грабіжництва, то причина полягає в тій повній відсутності волі та роздуми, яку ми вже неодноразово вказували як відмінну рису російського характеру. Щодо нашого власного боку, ми не можемо не схвалювати ідею встановлення повної одноманітності у вартості карбування монет, оскільки варіації вартості, яких одна й та сама монета раніше зазнавала під час переходу від одного уряду до іншого, надзвичайно шкодили торгівлі. Однак ми вважаємо, що зміни могли бути здійснені більш законними та менш насильницькими засобами. Це правда, що діючи так, як він робив, граф Канкрин був упевнений, що отримає вісімнадцять відсотків прибутку, і це, можна припустити, було головним мотивом, який спонукав його. Як би там не було, такий курс російського уряду був не вперше; всі знають, що в 1812 році срібний рубль різко впав до вартості паперового рубля, спричинивши втрату на сімдесят один відсоток. на всіх власників державних векселів, які отримували лише паперовий рубль за кожен срібний рубль, представлений векселями. Такий стан речей тривав до 1839 року, коли була відновлена ​​стара система. Нинішній державний папір, маючи за основу справжню монету срібний карбованець вартістю 3,50 паперових карбованців (близько 3_с. 2_д.), складається з банкнот по 5, 10, 20 і навіть 10 000 карбованців. Ці банкноти надзвичайно малі, і уряд неминуче щорічно отримує великий прибуток через їх зношування та втрати. Так само дуже можливо, що міністерство фінансів не мало іншого мотиву для створення цих нових банкнот, окрім підготовки засобів для повторення банкрутства 1812 року; і, бачачи фактичний стан імперської скарбниці, немає сумніву, що такий акт банкрутства був би здійснений у разі війни. Ніколи держава не була так пригнічена боргами, як сьогодні. Війна на Кавказі, грандіозні військові паради та оплата незліченної кількості дипломатичних агентів, явних і таємних, — усе це поглинає величезні суми, і внаслідок цього міністерство зводиться до жалюгідних змін, щоб компенсувати дефіцит і відновити баланс фінансів. Пропозицію про великі військові витрати обговорювали в імперській раді 1841 року, і Канкрин аргументовано заперечував її на підставі надто реальної нестачі грошей. Імператор, роздратований протидією його бажанням, до якої він не звик, наказав великому скарбнику пред’явити всі його рахунки, щоб справу можна було розслідувати на раді. Наступного дня рахунки були перевірені в присутності царя та його міністрів. Один предмет викликав велике здивування; Величезна сума була зазначена як витрачена, але як і навіщо вона була витрачена, не було зазначено. Імператор, не задумуючись піддавшись раптовому пориву гніву, наказав Канкріну пояснити, що сталося з грошима, і міністр, який заздалегідь вжив заходів обережності, миттєво поклав своєму господареві записку, у якій розкривалися деякі незвичайні таємниці. Кажуть, що після цього пам’ятного засідання негайно припинили всі громадські роботи, гербові мита збільшили в чотири рази, плату за паспорти збільшено в сто разів і випустили нові купюри на пред’явника на понад 100 мільйонів карбованців сріблом. Ось такі засоби є генієм міністерства, і які граф Канкрін вважав за потрібне використати для збільшення фінансових ресурсів країни. Пригадую анекдот, який точно втілює уявлення про того державного діяча. Одного разу я був у будинку молдавського поміщика з Бессарабії, землі якого приносять йому близько 10 000 рублів на рік. Розмова зайшла про сільське господарство. "Що!" — вигукнув присутній росіянин, — ваш маєток приносить вам лише 10 000 рублів на рік? Нісенітниця; дай його в мої руки, і я гарантую тобі вдвічі більше». — «Це було б дуже приємно, якби це можна було зробити», — сказав хазяїн; «Я лестую собі, що досить добре розуміюся на цих питаннях, і все ж я ніколи не зміг знайти жодних можливих засобів збільшити свій дохід». — «Скільки днів працюють ваші селяни?» — «Цього мало: змусьте їх працювати шістдесят. Яку ширину землі вони обробляють для вас?» — «Стільки». — «Подвоїти». І тому він перебрав інші пункти запиту, вигукуючи: «Подвоїти! подвої!" Ми не могли стримати щирого сміху. Але росіянин залишався абсолютно серйозним, і я впевнений, що він вважав себе такою ж великою людиною, як і сам Канкрін; мені дуже шкода, що я не запитав його, чи брав він уроки економіки в офісі цього видатного фінансиста.