Човни, що пливуть по Волзі до Астрахані з внутрішніх районів, відрізняються надзвичайною різноманітністю конструкції. Найвидатнішими є кладні, які вирізняються понад усе своєю міцністю та своєю голландською будовою. Вони мають лише одну величезну щоглу з двома вітрилами, одне з яких прикріплено до гика, вдвічі довшого за корпус судна. Далі за ними йдуть beliangs, плоскі човни, повністю побудовані з діла, без кидків ні всередині, ні зовні. Окрім них, є нескінченна кількість менших човнів, описувати які немає потреби. Усі ці човни возять вантажі з Астрахані до Нижнього Новгорода, Саратофа та інших місць і зворотно, беручи вантаж від десяти до тридцяти копійок за пуд залежно від відстані. До Астрахані вони прибувають у встановлений час, а саме в травні, липні та вересні. Пароплав, який щорічно здійснює один рейс між Астраханню і Нижнім Новгородом, займає від сорока до п'ятдесяти днів на підйом по річці і два тижні на повернення. Судноплавство по Волзі, за свідченнями моряків, з кожним роком стає все важче; деякі ділянки річки вже неможливі для човнів певної осадки. Дійсно, факт здається чітко встановленим, що Волга зазнала значного зменшення обсягу протягом останнього століття.
Посудини, що належать до перських провінцій, нагадують російські шкути, з тією різницею, що в їх будівництві не використовується смола, але їхні деревини настільки точно з’єднані, що не пропускають воду. Зайве говорити, що перське судноплавство знаходиться в ще гіршому становищі, ніж російське. Якщо до цих статистичних подробиць додати, що всі російські товари доставляються по суші в кавказькі губернії імперії, то більше не буде бажання показувати, яке безлюдне Каспійське море.