Коли огидний концерт закінчився, вождь узяв жменю жовтих квітів, схожих на чорнобривці, занурив їх у воду Гангу й подарував кожному з нас по одному. Потім він розім’яв шматок тіста в руках і надав йому символічної форми, встромив у нього сім маленьких конусів, помахав ними в усіх напрямках перед каплицею, а потім, повернувшись до нас, повторив ту саму церемонію. Нарешті він узяв маленьку білу черепашку, яка до того часу лежала на священному камені, наповнив її священною водою з Гангу і дуже побожно окропив нас нею. Тим часом його товариші накривали на стіл гарні фрукти та тістечка, які вождь вшанував нас із великою ввічливістю й галантністю. Так закінчилася сцена, яку важко описати й забути.
Тепер залишимо індійців та їхні дивні церемонії та повернемося до європейських звичаїв, які, на наш превеликий подив, ми знайшли в багатьох салонах Астрахані.
Особливою річчю, яка має сильно вразити мандрівника, є моральний вплив, який Франція здійснює в усіх країнах світу. Скрізь, де ви знайдете будь-які сліди цивілізації, ви обов’язково помітите вплив цього впливу, чи то в манерах, одязі чи політичних поглядах, і це навіть серед найвіддаленіших правителів.
Більшість наших письменників-романтиків, мабуть, не підозрюють, що їхні твори жадібно читають навіть на берегах Каспію і критикують там так само гостро, як у великих столицях Європи. Всі, хто називає себе росіянами, в Астрахані говорять по-французьки і щомісяця отримують наші найновіші видання з Брюсселя. У багатьох бібліотеках я знайшов Ламартіна, Бальзака, Олександра Дюма, Ежена Сю, Жорж Санд, де Мюссе та інших імен та багатьох інших імен, менш відомих у Парижі, ніж в Астрахані.
Російські дами багато читають; вони, як правило, обдаровані природним талантом і розмовляють тактовно та по суті. Їхня єдина вада в цьому відношенні полягає в тому, що вони обмежують своє читання любовними історіями та романами, які майже завжди викривляють їхні судження та дають їм цілком хибні уявлення про наші звички та нашу літературу. Поль де Кок і Піго-Лебрен є особливими улюбленцями в усій імперії, і їхні картини життя низів читаються набагато охочіше, ніж вишукані та стримані сторінки наших найкращих письменників. Проте мушу визнати, що багато російських дам здатні оцінити і найсерйозніші твори. Я бачив на багатьох столах в Астрахані "Les Ducs de Bourgogne" [«Герцоги Бургундські»], "L'Histoire du Bas Empire" [«Історія Пізньої імперії»], "La Conquete des Normands" [«Завоювання норманів»] і навіть трактати з геології. Зайве додавати, що наші моди та дива нашої цивілізації переймаються з такою ж жадобою, як і наша література.