Ми вирушили ввечері на човні з екіпажем із шести здорових калмицьких веслярів і лоцмана Татта. Ми розраховували прибути до князя вранці; але через якийсь незрозумілий випадок мене раптом охопив жах, який змусив нас зупинитися, незважаючи на наше гаряче бажання дійти до кінця нашої подорожі. Ніч була дуже темна, і річка, від хвиль якої хитався наш човен, здавалася мені безмежною; але всього цього було недостатньо, щоб пояснити непереборний жах, який так примхливо охопив мене. Численні морські подорожі й довгі екскурсії Босфором у тих легких каках, які загрожують засмутити від найменшого руху, мали б приготувати мене проти таких емоцій; але страх — це почуття, яке не може розуміти, і воно спадає на нас несподівано, без будь-якої реальної небезпеки, щоб виправдати його. Проте я мушу додати, щоб полегшити свою поведінку, що часті блискавки та важкість атмосфери передвіщали бурю; і, безсумнівно, мав якийсь зв’язок із нервовим станом, у якому я опинився.
Як би там не було, я не могла заспокоїтися, доки не почула, як мій чоловік віддав наказ повернутися в порт, і сиквел довів, що це справді найкраще, що ми могли зробити. Ніч була жахлива: один із тих жахливих шквалів, які такі часті й такі небезпечні на Волзі, налетів незабаром після того, як ми висадилися, і змусив мене благословити той жах, якого я спочатку соромився, а тепер спокусився вважати таємним передчуттям небезпеки, що загрожувала нам.
Наступного дня зі сходом сонця ми вирушили біля почту й до вечора їхали річкою, на якій я так хвилювався. Його поява свіжим, спокійним ранком мало відповідала моєму жаху минулого дня. Погода показала той блиск, який завжди слідує за штормом у південних країнах, і наш настрій був такий, що зробив нашу маленьку подорож надзвичайно приємною. Поштмейстер, який так нас дратував минулого дня, не міг не виявити великого здивування нашій появі. Він уважно оглянув наші нові подорожні і, переконавшись, що все так, як належить, раптом охопив нас великою пошаною. Швидкість, з якою ми отримали папір, була для нього явним доказом того, що ми важливі люди.
Ми залишили нашу поштову карету ввечері й сіли; бо нам лишалося ще з десяток верст пройти річкою, поки ми не доїдемо до князя; але всі примари попередньої ночі розбіглися перед яскравим сонцем, і я весело ступив у човен, думаючи лише про насолоду від довгого веслування над прозорими хвилями Волги. Але тепер остання біда спіткала нас; Можна було б подумати, що якийсь злий геній розважається, ламаючи всі наші домовленості, лише для того, щоб перешкодити нашому візиту, до якого ми так нетерпеливо прагнули.