На передостанній станції нас здригнув від сніданку звук військової музики, яка на мить привела весь будинок у стан революції. Ми самі були дуже спантеличені, зрозумівши, що це означає, і, вскочивши з-за столу, побігли й побачили — що? Пароплав, не менше, димить і димить, і хльостає в піну здивовані води спокійної Волги. Над його палубою, переповненою пасажирами, майоріли веселі прапори, звідки доносилися звуки, які нас так здивували. Вона пройшла перед нами, не скажу гордо, але дуже незграбно, аж ніяк не ковзаючи по воді, як ластівка.
Коли ми побачили переповненість палуби, нам спало на думку, що це певною мірою стосується нас самих, оскільки, оскільки пароплав був з Астрахані, можна було припустити, що на ньому було кілька людей, яких ми очікували там побачити. Але наші припущення не відповідали дійсності, і наш жах був крайнім, коли поштмейстер повідомив нам, що човен везе все добре товариство Астрахані з візитом до калмицького князя, який мав звичай влаштовувати пишні розваги в цю пору року. Що робило цю справу ще більш неприємною, так це те, що багато людей уже говорили з нами про згаданого князя і наполегливо рекомендували нам піти до нього.
Не могло бути більш сприятливої нагоди для задоволення нашої цікавості; але ми були змушені відмовитися від цього через відсутність podoroshni[18], що дало б нам право мати коней на нашому зворотному шляху. Росіяни такі жорсткі прихильники форм, що ніщо, крім сильних мотивів інтересу, не може змусити їх відхилитися від букви своїх інструкцій. Тепер через особливе нещастя сталося, що наш поштмейстер був чесною людиною на свій зразок; тобто він ні на волосок не відступив би від своїх правил, щоб комусь догодити. Його тупа впертість була доказом проти будь-яких домагань і хабарів, і ми відмовилися від спокусливого задуму відвідати князя, повз палац якого ми проходили кілька годин тому, приблизно за сорок верст від станції.
За таких обставин нашим найкращим виходом було б привітати пароплав і сісти на нього, але ми не думали про це, поки не втратили багато часу з поштмейстером, а тоді було надто пізно обігнати пароплав, незважаючи на його повільний рух. Коли ми згодом розповіли про наші нещастя астраханському губернатору, він дуже дорікав нам за те, що ми не відразу подумали про такий простий спосіб.