Священики показали, наскільки їм не подобається наше щохвилинне обстеження кожної речі, тим неспокоєм, з яким вони постійно спостерігали за всіма нашими рухами. Їхні страхи, як ми згодом дізналися, полягали в тому, щоб ми не полюбили вкрасти деякі з тих містичних образів, які ми так ретельно досліджували; безсумнівно, у них були вагомі причини для тривоги, оскільки з нашого боку не бракувало волі. Але ми змушені були задовольнитися тим, що дивилися на них поглядами глибокої поваги, втішаючи себе надією помститися за сприятливішої нагоди.
Коли ми повернулися до палацу, ми знайшли старого принца в маленькій кімнаті, яку він особливо любить і де він зібрав велику кількість зброї та цікавинок. Між іншим ми захоплювалися деякими черкесськими часами (шаблями), щедро прикрашеними чорним емальованим сріблом; Дамаські мечі, не менш цінні за стан клинків, ніж за багаті інкрустації ефесів і піхов; флорентійські пістолети ХV ст.; чашка з яшпу античної форми, придбана за 4000 рублів у перського вельможі; Черкеські кольчуги, як у наших лицарів у давнину, і тисячі інших раритетів, мистецька цінність яких свідчить про добрий смак князя, якого багато хто міг би вважати варваром. Він також зберігає в цьому кабінеті, як дорогоцінну річ, книгу, в якій записані імена тих мандрівників, які його відвідують. Серед імен, здебільшого аристократичних, ми помітили імена барона Гумбольдта, деяких англійських лордів і різних російських і німецьких саванів.
Ми закінчили наш вечір експромтом, який тривав всю ніч. Вірменин, який першим запропонував цю схему, мав взятися за створення оркестру. Не знаю, як він до цього взявся, але за кілька хвилин він тріумфально приніс нам скрипку, гітару і флажолет. Такі знаряддя у калмиків — хіба це не чудо? Ми швидко влаштували soiree dansante, настільки повний, наскільки це можливо у будь-якій вітальні; і веселощі незабаром стали настільки заразливими, що принцеса з дочкою після довгих вагань нарешті подолали всю сором’язливість і відважно кинулися в нестримний галоп, під час якого одна з них втратила шапку. Здивована й щаслива принцеса прилипла до мене на всю ніч, як моя тінь, і безупинно запевняла мене через вірменина, що ніколи в її житті не було такого приємного вечора і що вона ніколи його не забуде. Вона висловила сильне бажання почути мій спів, і їй настільки сподобалися французькі романси, що я був змушений пообіцяти, що перепишу деякі з них для неї. Зі свого боку вона дала мені дві калмицькі пісні власного твору, переписані власноруч[19]. Згідно з російським звичаєм, офіцери віддали належне шампанському, яке розносилося всю ніч зі страшною швидкістю.