Волга та Астрахань — Візит до калмицької княгині

Наступного дня рано прийшла пані Закаревич, щоб проводжати нас до княжої невістки, яка в погожу пору мешкає в кібітці, а не в палаці. Ніщо не може бути для нас більш приємним, ніж ця пропозиція. Нарешті я мав побачити калмицькі вдачі та звичаї без будь-якої сторонньої домішки. По дорозі я дізнався, що принцеса була відома серед свого народу надзвичайною красою та досягненнями, окрім багатьох інших деталей, які ще більше підсилили мою цікавість. Коли ми підійшли до її намету, ми зібрали досить велику групу, і, оскільки її повідомили про наш запланований візит, ми насолоджувалися, увійшовши, видовищем, яке набагато перевершило наші очікування. Коли піднялася завіса на дверях кібітка, ми опинилися в досить просторій кімнаті, освітленій зверху й обвішаній червоним штофом, відблиск якого сяяв відтінком на кожному предметі; підлога була вкрита багатим турецьким килимом, а повітря було наповнене парфумами. У цій приємній атмосфері та багряному світлі ми побачили принцесу, яка сиділа на низькій платформі в дальньому кінці намету, одягнена в блискучі шати й нерухома, як ідол. Близько двадцяти жінок у повному вбранні, сидячи на підборах, утворили дивне різнокольорове коло навколо неї. Це ні з чим не можна було порівняти, але на березі Волги раптом виникла оперна сцена. Коли принцеса дала нам достатньо часу, щоб помилуватися нею, вона повільно спустилася сходинками перону, підійшла до нас з гідністю, взяла мене за руку, ніжно обійняла і повела туди, звідки вона щойно пішла. Вона зробила те саме з мадам Закаревич та її донькою, а потім люб’язно привітавшись з людьми, які нас супроводжували, дала їм знак сісти на великий диван навпроти перону. Жодна господиня будинку в Парижі не змогла б зробити краще. Коли кожен знайшов собі місце, вона сіла поряд зі мною і через посередництво вірменина, який надзвичайно добре розмовляв російською та калмицькою мовами, зробила мені тисячу компліментів, що дало мені дуже високу оцінку її спроможності. Завдяки допомозі вірменина ми змогли поставити одне одному багато запитань, і, незважаючи на незручність, пов’язану з обов’язковим зверненням до перекладача, розмова була далеко не млявою, настільки охоче принцеса отримувала будь-яку інформацію. Вірменин, який був веселою душею, з власної влади оголосив себе великим церемоніймейстером і приступив до своїх обов’язків, порадивши принцесі віддати наказ про відкриття балу. Одразу після знаку останньої одна з дам честі встала і зробила кілька кроків, повільно повертаючись на себе; тоді як інший, який залишився сидіти, витягнув з балалайки (східної гітари) якісь меланхолійні звуки, аж ніяк не відповідні нагоді. Позиції та рухи її супутника також не відповідали нашим уявленням про танець. Вони утворювали пантоміму, значення якої я не міг з’ясувати, але яка через свою мляву монотонність виражала будь-що, крім задоволення чи веселощів. Молода фігурантка часто простягала руки й ставала навколішки, немов закликаючи якусь невидимку. Вистава тривала тривалий час, протягом якого я мав повну можливість уважно розглянути принцесу і побачив вагомі причини виправдати високу славу, якою її краса користувалася серед її власного народу. Її фігура вражаюча і надзвичайно добре пропорційна, наскільки я міг судити про її численні вбрання. Її рот, тонко вигнутий і прикрашений чудовими зубами, її обличчя, яке виражало велику солодкість, її шкіра, дещо коричнева, але надзвичайно ніжна, давали б їй право вважатися дуже гарною жінкою, навіть у Франції, якби обриси її обличчя та розташування її рис були лише трохи менш калмицькими. Проте, незважаючи на скошені очі та виразні вилиці, вона все одно знайде багато шанувальників не в одній Калмуччині, а й у всьому світі. Її зовнішність виражає надзвичайну ніжність і добродушність, і, як і всі жінки її раси, вона має вигляд пестливої ​​скромності, що робить її зовнішність ще більш виграшною.