На початку колонія Сарепта зазнала великих лих. У 1771 році, в період знаменитої еміграції калмиків, брати ледве врятувалися від неволі, і їх врятувала лише м'яка зима, яка не дозволила ворогам переправитися через Волгу і приєднатися до великої орди. Козацький пугач спустошив усю країну в 1773 році, і колоністи в кількості 200 чоловік, включно з жінками, змушені були відступити до Астрахані. Поразка повстанців невдовзі згодом дозволила їм повернутися додому. Їхнє місто було зруйноване, але вони не зневірилися, і невдовзі воно відродилося з руїн. У 1812 році в Сарепті спалили цілу вулицю, і в тому ж році вони втратили під час великої пожежі свої склади в Москві, що містили величезні запаси товарів. Але найжахливішою катастрофою став 1823 рік, коли дві третини колонії та найбільші установи були перетворені на попіл; втрата була оцінена в понад 40 000_l. Імператор Олександр і Моравська асоціація надали бідним колоністам щедру допомогу, але вони ніколи не змогли відновити старе процвітання Сарепти.
Усі ці тяжкі удари, що почергово обрушувалися на нещасну громаду, однак не завадили розвитку її промисловості. Велика діяльність панувала на його дуже різноманітних мануфактурах аж до початку нинішнього століття, і їхня продукція продовжувала користуватися попитом у всіх частинах Росії. Деякі з братчиків, заснованих у великих містах імперії, були активними і чесними кореспондентами волзьких колоністів. Шовк і бавовна в Сарепті були настільки успішними, що ткачі цього міста за власні кошти заснували підприємства серед німецьких колоній уряду Саратофа.[17] Але всі ці елементи багатства були знищені новими митними правилами; більшість мануфактур було закрито; що стосується решти, за одним чи двома винятками, вони змушені обмежуватися виробництвом невеликої кількості виробів, вони можуть існувати лише завдяки великій економії та майстерності. Крім того, труднощі з підбором робітників роблять працю в Сарепті надзвичайно дорогою; і крім того, колоністи замість того, щоб ввозити сировину безпосередньо від іноземця, змушені купувати її на ринках Петербурга і Москви. Зменшення води Сарпи також мало катастрофу для торгівлі Сарепти. Брати встановили на берегах велику кількість лісопильних та інших млинів, і вони приносили їм великі прибутки; але нестача води змусила їх усіх покинути в 1800 році. Помічаючи цю безперервну боротьбу людини з природою та подіями, ми не можемо не віддати належне нашому захопленню тим відважним колоністам, які на найвіддаленішому краю Європи, у посушливих степах Волги, ніколи не дозволяли собі долати свої нещастя, але завжди знаходили свіжі ресурси у власній енергії та наполегливості.