Існування Хіргізьких кайсаків у наші дні можна простежити до більш віддалених часів; але аналогії між цим мусульманським народом і нашими козаками точно немає. Крім того, здається доведеним, що татари перед своїми вторгненнями в Європу називали козаками всіх тих осіб своєї раси, які, не маючи власності, були змушені жити за рахунок грабунку або продавати свої послуги якомусь воєначальнику. Отже, козак, згідно з нашим уявленням, означає лише кочовий і бродячий народ, і цілком імовірно, що татари, прибувши до Європи, дали таку назву всім мандрівним племенам, які вони знайшли в степах Приазов’я та Дону. Що ще більше підтверджує цю думку, так це те, що Рубрукіс і Дю План де Карпен, які об’їздили всі регіони Південної Росії у своєму посольстві до великого хана на початку тринадцятого століття, не згадують козаків.
А тепер запитаймо, звідки взявся той кочовий народ, що передував сучасному козацтву в степах Дону та Азовського моря? Тут знову ми повинні не погоджуватися з поглядами доктора Едмунда Кларка та Лесура, які були загальноприйняті в статистиці Шніцлера.
За свідченням усіх істориків, раби зайняли різні частини Південної Русі вже в перший період занепаду Нижньої імперії: кожному відомо, що нащадки Рюрика часто доносили свої напади на імператорів Сходу аж до самих воріт їхньої столиці. Літописи Русі також свідчать про існування в цей же час рабів у всій Малоросії і навіть на Дону. Цей край тоді називався Сівер. Його жителі після довгої боротьби з петченігами частково емігрували, і тепер ми знаходимо їх ім’я, пов’язане з одним із князівств на Дунаї, а саме, Сервією.
Знову ж таки, навіть противники нашої думки загальновизнано, що Донська країна була зайнята перед татарськими набігами кочовим і войовничим народом половцями, які, є всі підстави думати, були нічим іншим, як рабами[13].
Цілком можна уявити, що незгоди і безперервні війни між численними вождями, між якими раніше була поділена російська земля, природно повинні були породити численні еміграції; і ці часткові еміграції, будучи надто слабкими, щоб діяти проти заходу, повинні були, звичайно, повернути на схід до тих віддалених регіонів степу, де втікачі могли знайти свободу та незалежність. Тоді важко було б заперечити, що слов'янський народ існував на берегах Дону, коли прийшли татари; і цим народом були, очевидно, половці, скупчення втікачів і незадоволених, які під час конвульсій Російської імперії, за наступників Володимира Великого, здається, заклали перші основи козацької влади в степах Азовського моря та Дону[14].