Походження та історія донських козаків

Три дні наша подорож пройшла без цікавості. Ніяких слідів будівель не було видно; зрідка з'являвся серед степу калмуцький курінь, мешканці якого тримали великий табун коней; потім тут і там кілька заблукали верблюдів, і це були єдині предмети, які порушували похмуру монотонність пустелі. Але на четвертий день ми досягли околиць великого Хурула калмиків, резиденції їх верховного жерця. Послали одного з наших козаків, щоб сповістити про наш візит, і через годину після його відходу до нас галопом підскочили два священики. Зробивши нам комплімент від імені великого лами, вони подарували нам бренді, виточеного з кобилячого молока, на знак вітання, і стали до нашої групи. Через кілька хвилин ми описали білі намети Хорула. Наш загін щохвилини поповнювався свіжим підкріпленням, і невдовзі біля нас було п’ятдесят вершників. Дійшовши до центру Хурула, ми зійшли, а потім, йдучи між двома рядами священиків, одягнених у найяскравіші кольори, нас провели до намету первосвященика. Цей поважний представник великого Далай-лами був літнім чоловіком понад сімдесят, абсолютно лисим і з рисами набагато менш калмицького характеру, ніж його земляки. Він був закутаний у широку туніку з жовтої парчі, підбиту вишнево-червоним шовком, і його пальці були зайняті намистинами венчика. Після багатьох привітань з обох сторін ми сіли на диван, а потім, згідно з незмінним калмицьким вживанням, нам допомогли випити бренді та кумису, напою, від якого мій друг Клох корив дуже дивні обличчя. Далі я подарував первосвященикові два фунти поганого тютюну, купленого в Новочеркаську, який я видав за справжній Латакія. Він був настільки в захваті від мого подарунка, що відразу ж віддав йому честь, висловлюючи велике задоволення. Цей первосвященик матиме честь бути спаленим після смерті, а його прах, перетворений у пасту з певним інгредієнтом, буде перетворений у маленьку статую, яка прикрашатиме храм, який буде споруджено на його пам’ять. Його наступника вже призначено; він схожий на дурного фанатика, який надувається важливістю своєї майбутньої гідності; потім ми бачили, як він виконував свої релігійні обов’язки з сумлінністю, досить рідкою серед козаків-калмиків. Усі жерці цього хорулу видалися нам незрівнянно менш набожними, ніж жерці Волги та Каспію. Вони дуже мало шанують свого духовного начальника; вони, здається, цілком усвідомлюють абсурдність своїх релігійних уявлень і церемоній, і якщо вони встановлюють якусь цінність у своїх функціях, то це тому, що вони дозволяють їм вести життя, повне безтурботності та чуттєвості, і звільняють їх від військової служби. Миряни, здається, дуже байдужі до релігійних питань. Здається, що лише жінки дотримуються своїх давніх принципів; одна з них розлютилася через те, що її чоловік дозволив нам побачити й помацати листки її молитовника. Саме їхнім стосункам із козаками ми повинні приписати відхід цих калмиків від суворості примітивного правління, яке збереглося майже непорушним серед калмиків Прикаспію.