Крім великих університетів і середніх шкіл, у всіх провідних містах імперії раніше були численні школи-інтернати, більшість з яких утримувалися чужинцями; але вони були придушені указом 1842 року. Засоби навчання в даний час обмежуються імперськими установами, з яких виключаються всі іноземці, не натуралізовані в Росії. Ці нові правила, продиктовані фальшивим марнославством, безпомилково матимуть згубний вплив і все більше ускладнюватимуть розвиток освіти.
У Росії досі існує кілька закладів для навчання офіцерів, цивільних і військових інженерів. Інститут шляхів і комунікацій був заснований за правління Олександра під керівництвом чотирьох учнів Політехнічної школи Франції, М.М. Потьє, Фабр, Дестрем і Базен, які вступили на службу до Росії, на прохання якої цар віддав перевагу Наполеону. Ця школа (яку я не відвідував) могла б зробити велику послугу імперії, якби уряд був достатньо обачним, щоб залишити в ній своїх іноземних професорів і не піддавати її абсурдному втручанню російської військової муштри. Дуже мало здібних людей вийшло з цього закладу, і глибоке невігластво, яке я бачив у всіх великих роботах, виконаних на відстані від столиці, свідчить про занепад школи, яка спочатку обіцяла так справедливо. Знову ж таки, слід визнати, що з того часу, коли інженери вступають на дійсну службу, вони не мають вільного часу для завершення навчання; як тільки вони отримують призначення, весь їхній час займають звіти, рахунки, писання без кінця та всі незліченні формальності, вигадані примхливим і прискіпливим духом росіян. Я знав кількох інженерів на чолі важливих робіт; у них не було жодної хвилини для себе, весь їхній день був проведений у написанні та підписуванні купи паперу. Ті самі спостереження стосуються військових, для яких другорядні маневри та незначне дотримання костюмів формують ніколи не розслаблююче та оглушливе рабство. За такої системи всі зародки навчання, закладені в школах, незабаром зникають у службі.