Якби всім претендентам на дворянство довелося пройти через жалюгідний стан звичайного солдата, очевидно, що імперія не мала б і однієї десятої від теперішньої кількості дворян. Не дивлячись на їхні жалюгідні та рабські умови, дуже небагато простих людей мали б відвагу підвищити себе, пройшовши такий новіціат, над яким палиця висіла б багато років. Але вони мають альтернативу державної служби, яка веде до того ж результату менш тернистим шляхом і дає їм навіть порівняно набагато більше переваг, ніж дворянам по крові. Тоді як останні, вступаючи на військову службу, лише ненадовго для форми з'являються в строю, одразу стають унтер-офіцерами, а через кілька місяців — офіцерами; вони змушені на державній службі працювати протягом двох-трьох років як позаштатні на якійсь державній посаді, перш ніж їх підвищать до першого класу. Це правда, попередній термін служби встановлено для простолюдинів у дванадцять років, але ми вже говорили про можливості, якими вони володіють для скорочення цього учнівства.
Але ця надмірна можливість отримати дворянські привілеї породила нижчу аристократію, найбільш нестерпну та гнітючу, яку тільки можна уявити; і надзвичайно збільшив кількість працівників у різних відділах. Кожен росіянин, а не кріпак, бере службу як звичайне явище, якщо тільки отримати чин у чотирнадцятому класі; бо інакше він знову потрапив би майже до стану рабів, був би фактично незахищеним і наражався б на постійні докучання знаті та державних чиновників. Тому багато людей із задоволенням погоджуються на платню в шістдесят франків на рік за дозвіл працювати клерками в якомусь департаменті; і так стається, що підлеглі наймані змушені грабувати засоби для існування. Це одна з головних причин продажності і неповноцінного стану російських адміністративних відомств.