Існуючі інститути російського дворянства походять з часів правління Петра Великого. Нововведення цього суверена викликало бурхливе невдоволення, а дворяни, ще не зламані під ярмо, яке вони тепер несуть, викликали у свого монарха серйозне занепокоєння. Засіб, який здався Петру I найкраще пристосованим для стримування старої аристократії, полягав у тому, щоб відкрити поле почестей усім своїм підданим, які не були кріпаками. Але щоб уникнути надто грубих шокуючих усталених упереджень, він зробив різницю між дворянами та простолюдинами щодо періоду служби, надавши їм відповідно право отримати ту першу сходинку, яка мала поставити їх обох на один рівень. Після цього він встановив градації чинів і умови просування по службі, бажаючи своїм прикладом затвердити свої установи, він удавав, що підкоряється їм особисто, і послідовно пройшов усі щаблі шкали, яку він призначив.
Чин офіцера на військовій службі робить його джентльменом у крові, тобто надає спадкове дворянство; але на державній службі ця якість є лише особистою до чину колезького асесора, який відповідає чину майора.
Людина, одного разу прийнята до чотирнадцятого або найнижчого класу, стає дворянством і користується всіма дворянськими привілеями так само, як і граф імперії, за винятком лише того, що він не може мати власних рабів до того, як досягне ступеня асесора коледжу, якщо тільки він не шляхетного походження.
З цієї системи випливає, що в Росії враховується не народження, а лише ступінь зайнятості. Оскільки просування з одного рангу в інший отримується після періоду служби, визначеного статутами, або раніше через приватні інтереси, не існує реєстратора коледжу (чотирнадцятого класу), незалежно від його походження, але він може прагнути отримати першість над першими родинами в імперії; і приклади цих висот непоодинокі. Слід, однак, визнати, що старі родини мають більше шансів на просування, ніж інші: але вони завдячують цією перевагою своєму багатству, а не своєму особистому впливу.
При всій видимій ліберальності цієї дворянської схеми, вона, тим не менш, виявилася чудовою підпорядкованістю політиці московських государів. Стара аристократія втратила будь-який вплив, і її знатні родини, більшість з яких проживають у Москві, можуть тепер лише протестувати своєю бездіяльністю та відсутністю на суді проти стану нікчемності, до якого вони доведені, і з якого вони не мають шансів вийти.