Суспільні стани в Росії — Дворянство, кріпацтво, корупція та судочинство

Новий указ про звільнення рабів, який був виданий у 1842 році, фіксував відносне становище вільновідпущеників та їхніх колишніх панів. Цей захід був розроблений таким чином, щоб надати уряду прямий вплив, який сприяв поступовому звільненню населення. За власниками, як і раніше, залишалася влада звільняти своїх кріпаків; але згідно з умовами указу, вони могли робити це лише згідно з певними правилами та з чіткої санкції імператора. Цей указ викликав таке велике невдоволення серед старого дворянства, що згодом цар був спонуканий нейтралізувати його дію поліцейським актом. Тим не менш, первинна мета була досягнута, і указ завдав важкого удару існуючим відносинам між селянином і кріпаком.[11] Ми все ж вважаємо, що курс, прийнятий імператором Миколою (за порадою, безсумнівно, графа Кізілєва), є помилковим, а останні укази неполітичними. Робіть що завгодно, уряду ніколи не вдасться звільнити приватних рабів без співпраці з їхніми власниками. Не можна й думати про те, щоб зробити всіх селян виключно коронними кріпаками; такий засіб емансипації є нездійсненним, оскільки він передбачає, що уряд має залишатися, в кінцевому результаті, єдиним власником усіх земель в імперії, і що дворянство, велике і дрібне, має бути безпомилково знищено. На нашу думку, останні укази лише ускладнили емансипацію, розпалюючи ненависть між панами та рабами та сприяючи зародку небезпечного бунтарського духу. Росіяни все ще настільки відсталі в цивілізації, що ідеї незалежності, раптово й необережно впроваджені серед них, могли б викликати катастрофічні конвульсії. Свобода повинна досягати їх поступово; і перш за все, абсолютно необхідно, щоб вони були підготовлені, за допомогою інструкцій, обміняти своє рабство на кращий стан речей. Інакше, з їхнім нинішнім характером, свобода, після того, як вони спочатку підсумували її як привілей нічого не робити, у грабіжництві та різанині, неминуче закінчилася б убогістю та злиднями. У вирішенні цього великого соціального питання перш за все необхідно, щоб уряд досяг справедливого взаєморозуміння з дворянами і спільно з ними працював над відновленням рабського населення: лише щирою взаємною допомогою ці дві сили зможуть коли-небудь просувати справу емансипації без неминучої загрози для імперії. Але в будь-якому випадку неможливо заперечити численні труднощі цього підприємства, неможливо відповісти за всі майбутні непередбачувані ситуації. Міркування, пов'язані з земельною власністю, мабуть, надовго зведуть нанівець усі спроби в цьому напрямку, якщо селянам не буде дозволено вільно стати землевласниками, заплативши певну суму за викуп їхніх осіб і купівлю землі, необхідної для їхнього існування. Це здається нам єдиним раціональним, ні, єдиним можливим засобом досягнення повного визволення без насильства. Безсумнівно, якщо такий привілей буде надано селянам, нинішня нерозсудлива і марнотратна раса дворян буде швидко позбавлена ​​власності; але це не завдасть країні жодних серйозних незручностей, і новий порядок речей лише сприятиме розвитку середнього класу, в якому насправді живуть у наші дні вся сила та процвітання нації.