Річ, яка мене завжди дуже вражала в Росії, це нерухома одноманітність, яка панує на всій поверхні імперії, як в ідеях, так і в фізичному виробництві. Ви всюди бачите однакові плани та розміщення будівель, ті самі знаряддя, однакові сільськогосподарські прийоми та способи перевезення. Контакти з іноземцями ще не мали жодного впливу на славянське населення, і процвітання, яким протягом шістдесяти років загалом користувалися німецькі колонії, мало що стало прикладом. Чи ця інтелектуальна нечутливість є результатом виключно рабства? Я думаю ні. Рабство справді може пригнічувати, але воно не може знищити різні якості, якими наділила нас природа; і якщо росіяни все ще такі відсталі і так мало обіцяють покращення, ми повинні пояснити цей факт природою їхньої раси, їхнім ще зародковим станом як нації та браком у них прецедентів у цивілізації. У той же час немає причин зневірятися в них. На нашу думку, майбутня цивілізація Росії значною мірою тримається на умовності релігійної реформації; але оскільки ця реформа не могла не становити небезпеки для абсолютної влади через пробудження ідей незалежності та опору гнобленню, уряд перешкоджає їй усіма засобами, які є в його владі, і безупинно працює над тим, щоб звести всіх мешканців імперії до релігійної одноманітності, що підтверджується його поведінкою щодо об’єднаних греків Польщі, а також до Douckoboren і Molokaner. Я мав нагоду спостерігати серед членів двох останніх громад, який великий вплив може мати зміна релігії на характер і інтелект росіян. Доукоборен і Молоканер суттєво відрізняються в цьому відношенні від інших підданих імперії. Активність, чесність, розум, прагнення до вдосконалення — усі ці якості розвинені в них до найвищого ступеня, і після п’ятнадцятирічного спілкування з німцями вони повністю присвоїли всі сільськогосподарські поліпшення і навіть соціальні звички тих іноземних колоністів. Навпаки, серед російських селян, як рабів, так і вільних, панує повна нерухомість, і ніщо не може змусити їх зі старої неминучої колії. Усі зусилля та всі заохочення уряду поки що були марними.
Емансипація рабів, здається, серйозно займає імператора Миколу; і заходи, вжиті останніми роками, свідчать на користь його щедрих намірів. На жаль, це завдання пов'язане з труднощами для законодавця, і різка спроба зробити російський народ самостійним безпомилково піддала б імперію найбільшій небезпеці.