Багато говорилося про безмежну прив'язаність кріпаків до своїх панів; Я сумніваюся, що він коли-небудь існував; у всякому разі, його більше не існує. Раби вже не дивляться з тим самим смиренням і байдужістю на низький стан, який Провидіння призначило їм у цьому світі; більш ліберальне ставлення до імперських кріпаків прищепило їм ідеї незалежності, і тепер усі вони прагнуть перейти у володіння корони — щастя, яке в їхніх очах еквівалентне звільненню. Ця тенденція кріпаків відокремлюватися від аристократії є найважливішим фактом, і якщо імператору вдасться врегулювати цей великий соціальний рух так, щоб він міг відбуватися без турбулентності, він надасть велику послугу Росії та зробить великий внесок у відродження та майбутнє добробут її народу.
Кожне село має свого старосту, якого звуть голова, і своїх старостів, кількість яких залежить від кількості населення, зазвичай один на кожні десять сімей. Усі вони обираються громадою, і їм належить регулювати різні роботи, які вона виконує, а також розподіляти та збирати податки. Будь-які дрібні розбіжності, які можуть виникати між селянами, вирішуються перед starosts або радою старійшин, чиї рішення завжди сприймаються зі сліпою покорою.
Військова служба — це єдина бардина, на яку російські селяни дивляться зі справжнім жахом. Їхня антипатія до нього загальна, і полки можуть комплектуватися лише основними силами. Рекрутської повинності в Росії немає, але коли потрібні чоловіки, видається царський указ, який наказує певну кількість підняти до такого чи такого уряду. У коронних землях майбутніх героїв обирає староста села за допомогою районної влади, і зазвичай це робиться таємно, щоб запобігти дезертирству. Вибраних молодих людей негайно заарештовують, як правило, серед ночі, і залишаються в кайданах, доки їх не огляне хірург, після чого їх невеликими загонами відправляють до полків під охороною озброєних солдатів. У сеньйорських селах вибір робить управитель. Але тут справа важча, ніж у володіннях корони, і нещасний новобранець часто прикутий до літнього селянина, який діє як його сторож і не може покинути його ні вдень, ні вночі. Я бачив двох молодих селян, прикутих до двох старих, у селі, що належало генералу Папофу; вони спокійно проводили час, випиваючи в драм-магазинах, не викликаючи жодного подиву у глядачів. Коли ми розмірковуємо про злидні й страждання, які чекають на московського вояка, ми не дивуємось, з якою сильною огидою селяни відчувають службу.