Цигани проводять чудову пору, мандруючи з ярмарку на ярмарок, розташовуючись табором на кілька тижнів поблизу міст і живучи, не звертаючи уваги на майбутнє, у цілковитій азіатській лінощі; але коли випадають сніги й північні вітри охоплюють величезні рівнини, рівні, як море, стан цих жалюгідних створінь є таким, що може викликати найсильніший жаль. Але напіводягнені, в капюшонах у затонулих під поверхню землі хатинах і позбавлені найнеобхіднішого, неможливо уявити, як вони живуть упродовж зими. Яким би жахливим не був такий стан існування, вони ніколи не замислюються про це з того моменту, як подих півдня дозволяє їм відновити свою бродяжню кар’єру. Легковажність — переважаюча риса їхнього характеру, і найстрашніші страждання не можуть змусити їх хоч на мить задуматися про майбутнє.
Єдиним привидом, що раптово зупинив мої кроки на узбіччі дороги, був загін циган, що отаборився на ніч у тому самотньому місці, приблизно за тридцять ярдів від дороги, біля поля з кавунами. Їхні павошки були розташовані по колу, поверненими вгору стрижнями, і підтримували полотна їхніх наметів, куди можна було потрапити, лише повзаючи на чотирьох лапах. Недалеко від наметів горіли два великі багаття, а навколо них сиділо близько п’ятдесяти людей найстрашнішого вигляду. Їхній чадний колір, сплутане волосся, дикі риси обличчя та лахміття, що ледь прикривало їх, побачене примхливим світлом полум’я, яке іноді сильно виблискувало вгору, а часом раптово занурювалося й залишало все в темряві, створювали якесь демонічне видовище, яке нагадувало в уяві ті зловісні сцени, героями яких їх так довго робили.
Історія всього найогиднішого в безгрошів’ї та звичках бродяжницького життя була розбірлива в їхніх виснажених обличчях, у неспокійному виразі їхніх великих чорних очей і тій хтивості, з якою вони плазували в пилу; можна було б сказати, що це була їхня рідна стихія, і що вони відчували себе народженими для болота з усіма нечистими створіннями, що кишать. Особливо огидними мені здавалися жінки. Прикриті лише пошарпаною нижньою спідницею, з оголеними грудьми, руками й частиною ніг, із виснаженими очима й обличчями, майже схованими під розпущеними пасмами, вони не зберігали жодної подоби своєї статі чи навіть людськості.
Однак обличчя деяких старих людей вразили мене ідеальною правильністю рис і контрастом між їх білим волоссям і оливковим відтінком шкіри. Всі курили, чоловіки, жінки та діти. Це задоволення, яке вони цінують майже так само, як пити алкогольні напої. Уява якого художника коли-небудь створювала дивнішу чи фантастичнішу картину!