Наш приїзд до Маріуполя неприємно нагадав нам, що ми вже не в німецьких колоніях. Брудна кімната заїжджого двору, коней не було, хліба не було, навіть свіжої води, грубі працівники — коротше кажучи, все було в жахливому контрасті з комфортом і зручностями, до яких ми звикли, просуваючись через процвітаючі села менонітів.
Маріуполь є головним місцем важливої колонії, заснованої на березі Азовського моря, в гирлі Кальміусу, греками, яких Катерина II. перевезений туди з Криму в 1784 році. Тепер він нараховує вісімдесят сіл, населення близько 30 000, що займають 450 000 гектарів [6] землі. Податки, які сплачують ці колоністи, становлять десять копійок з гектара; крім того, кожна сім'я вносить по одному карбованцю п'ятдесят копійок на платню урядовцям свого округу. Вони користуються кількома привілеями, мають власних магістратів і підлеглих суддів, які обираються ними самими, і звільняються від військової служби. Кримінальні справи та позови, не закінчені в власних судах, підпадають під загальні закони та правила імперії.
Сільське господарство та торгівля є головними ресурсами колонії, але я не бачив жодного сліду плантацій шовковиці, які їй приписують.
Перебуваючи довгий ряд віків у підпорядкуванні кримських ханів, усі ці греки говорять між собою зіпсованим татарським діалектом. Це загалом вироджена і наскрізь безпринципна раса, особливо в Маріуполі, торговці якої збагачуються за рахунок пограбування аграріїв, які змушені продавати їм свою продукцію.
Маріуполь — велике брудне село, а його порт, у якому є лише вихідна митниця, — не що інше, як мізерний рейд невеликої глибини, на якому судна захищені лише від західних вітрів. За винятком одиночного бригу, коли ми відвідали це місце, там було лише кілька невеликих каботажних суден. Незважаючи на це, його експортна торгівля є значною і становить чотири-п’ять мільйонів франків на рік.
Маріуполь безпомилково приречений втратити все своє комерційне значення з моменту заснування нової та більш вигідно розташованої гавані Бердянська, куди вже потрапляє більша частина продукції навколишньої країни. За загальним правилом, одне місто Південної Росії може процвітати лише за рахунок і за рахунок залишення іншого; таким чином Херсон був принесений в жертву Одесі, Феодосія — Керчу тощо. Однак слід визнати, що перевага, надана Бердянську, цілком обґрунтована. Розташоване в гирлі Берди, це місто, безперечно, найкращий порт на Азовському морі. Його населення в 1840 році становило 1258 осіб, а протягом 1839 року воно вивезло 187 761 четверть пшениці; його імпорт поки що порожній.