Німці, що оселилися нижче Дніпра, є найдавнішими колоністами Південної Росії: їхню колонію заснувала Катерина ІІ у 1784 році після вигнання запорізьких козаків, переселених на береги Кубані. Він складається виключно з прусських менонітів і складається з шістнадцяти сіл, які налічують 4251 жителя, дуже працелюбних людей, які, як правило, володіють достатньою компетентністю. Кукурудза та велика рогата худоба становлять основну частину їхнього багатства, але вони також є виробниками, і мають два підприємства для виробництва бавовняних виробів і одне для тканини. Ці меноніти, однак, залишалися нерухомими з моменту свого прибуття в Росію: сповнені упереджень і надзвичайно свавільні, вони поставили свої обличчя проти будь-яких інновацій та будь-якого інтелектуального розвитку. Одне з їхніх сіл стоїть на острові Кортець у Дніпрі, де колись була осідок знаменитої Січі запорізьких козаків. Сетча, як, мабуть, відомо читачеві, спочатку була лише укріпленим місцем, де юнаків навчали володіти зброєю, і де проводилися публічні наради та вибори вождів. Згодом він став постійним місцем проживання воїнів, які жили в безшлюбності; і всі, хто прагнув здобути репутацію доблесних людей, повинні були провести там щонайменше три роки. Я пройшов повз острів Кортец і скрізь бачив численні сліди укріплень і таборів. Непросто було вибрати позицію, більш відповідну меті, яку ставили перед собою козаки. Острів — це природна фортеця, що височіє понад 150 футів над водою і захищена з усіх боків масивами граніту, які майже не залишають нічого для мистецтва, щоб зробити його неприступним.
Першу зупинку після від’їзду від катаракти ми зробили в будинку сільського старости, в якому з подивом виявили молодого француза з найбільш паризьким акцентом, який я коли-небудь чув. Він одружений на сільській жінці і два роки був пригатчиком (наглядачем) в одному з сіл генерала Маркова. Він надав у наше розпорядження всю свою каюту, і це з такою жвавістю довело, наскільки він радий розважати людей зі своєї рідної землі. Ми мали чудовий мед, вершки та кавуни, розставлені перед нами у великій кількості; але, незважаючи на всі наші наполегливі благання, ми не змогли переконати його почастувати з нами. Це справило на нас болісне враження. Невже повітря рабства настільки заразливе, що ніхто не може дихати ним, не втрачаючи особистої гідності? Цей чоловік, народжений у країні, де соціальні відмінності майже стерті, добровільно принизився в наших очах, вважаючи себе недостойним сидіти поруч з нами, ніби він був природженим кріпаком і з дитинства був звиклий до рабства.