Минулого року мій чоловік виявив у цій місцевості багату залізну шахту, тому нам довелося зупинитися на деякий час, щоб провести нові дослідження. Я вже стільки наговорив про Дніпро, що майже боюся повертатися до теми. Однак у цій частині його течії немає нічого схожого на морські краєвиди Херсона, плавниці Дутчини чи веселий сміливий вигляд околиць Єкатеринослава. Поруч із катарактами річка має всю глибину та спокій прекрасного озера; жодна брижа не порушує його темно-лазурову поверхню. Його ложе оточене величезними гранітними брилами, які, здається, були безладно складені руками велетнів. Усе величне й величне в цих сценах первісної природи; ніщо в них не нагадує нам про політ і руйнування часу. Немає ні дерев, що скидають листя на узбіччя річки, ні дерну, що в’яне, ні стертого повінню ґрунту: сцена — образ вічної незмінності.
Дніпро має тут глибини, яких не осягнув жоден схил, а жителі стверджують, що він ховає у своїх безоднях справжніх морських чудовиськ. Усі рибалки бачили силуруса, свого роду прісноводну акулу, яка здатна проковтнути людину чи коня одним ковтком, і вони розповідають анекдоти про цю голову, які переносять вас до Нілу чи Гангу, дивовижних домівок ненажерливих крокодилів і алігаторів. Одна з цих історій відноситься до недавнього часу, і є багато човнярів, які вдають, що говорять про це на основі особистого знання. Вони точно стверджують, що молоду дівчину, яка прала білизну на березі води, знесло на дно Дніпра, і її тіло більше не піднімалося на поверхню.
На іншому березі річки, на деякій відстані від будинку пана Мазуре, власника шахти, видно німецьке село. Його красиві червоні фабрики з зеленими віконницями, навколишній ліс і сусідній острів зі скелями, що виблискують на сонці, наповнюють розум думками про спокійне щастя. На далекому обрії око розрізняє розірвані й загострені скелі та ворсисті бризки катаракти. Де-не-де деякі скелі, що просто височіють над водою, одна з яких, на прізвисько Розбійник, викликає жах човнярів, є місцем притулку незліченних водоплавних птахів, чиї буйні крики довго переслідують мандрівника, коли він переправляється з берега на берег. Вся ця сцена весела і пасторальна, як один із пейзажів Греза; але голі пагорби, що слідують за хвилями лівого берега, виказують лише похмурість і посушливість.