Кожні п'ять-шість років засновується одне або кілька нових сіл. Свої шістдесят п'ять гектарів землі новостворена сім'я отримує не відразу; якщо молода пара не вирішує жити з батьками, вони зазвичай будують собі маленький будиночок за межами села. Але коли молоді сім’ї стають настільки численними, що їхні об’єднані наділи утворюють простір, достатній для спільного пасовища їхніх отар і для виконання сільськогосподарських робіт, передбачених правилами, тоді, а не раніше, нові колоністи отримують дозвіл осісти на необроблених землях. Нині менонітська колонія володіє майже 30 000 гектарами землі, ще не виведеної під плуг. Таким чином, ці німці, переселені на край півдня Росії, успішно реалізували деякі ідеї відомого економіста Фур’є.
Можна легко припустити, що за такої системи управління, і, перш за все, завдяки своїм простим звичкам, тверезості та працьовитості ці меноніти, природно, випереджали інших колоністів у процвітанні. Ті, хто зі Швабії та Бадену, хоч і підкоряються тим самим правилам, ніколи не досягнуть такого ж рівня багатства. Вони, як правило, люблять гарний настрій і залежні від випивки; але вони, мабуть, мають заслугу розуміти життя краще, ніж їхні сусіди-пуритани, і максимально використовувати дари, надані їм Провидінням.
Менонітська колонія володіла наприкінці 1837 року:
Велика рогата худоба 7 719 Коні 6 029 Мериносові вівці 412 274 Фруктові дерева в садах 316 011 Лісові дерева 609 096
Ці останні з того часу здебільшого загинули. Продаж пшениці в 1838 році склав 600 тис. руб. Положення щодо громадського навчання є дуже задовільними. Колонія нараховує сорок шкіл, які відвідують 2390 учнів обох статей, які навчаються німецькій мові, арифметиці, історії та географії. У двох школах також викладають російську мову.