Подорож степами — Миколаїв, Ольвія, Очаків та Херсон

Сільське господарство ніколи не могло б принести багато в цих степах, де влітку дощі бувають надзвичайно рідко, де немає ні струмків, ні колодязів для зрошення, і де гарячі вітри спалюють усе протягом більшої частини гарної пори року. Лише на берегах річок з’являється рослинність, а погляд зупиняється на оброблених полях і зелених пасовищах. І справді тут і там є кілька западин, де трава зберігає свою зелень протягом частини року, а деякі низькорослі дерева простягають свої мізерні гілки на менш недоброму ґрунті, ніж у степу; але це незвичайні обставини, і часто доводиться долати сотні верст, щоб знайти хоч один кущ. За такої загальної конфігурації країни можна легко уявити, наскільки безрадісним є вигляд цих величезних рівнин, поверхня яких нічим не змінюється, окрім курганів, і без інших кордонів, окрім моря. Ніхто, хто не звик до цієї одноманітної природи, не може довго терпіти її вплив. Ці сумні пустки здаються йому безмежною в'язницею, в якій він марно напружується без надії на втечу. І все ж той рівний і безплідний ґрунт, від якого так презирливо відвертається око, став джерелом багатства для його нинішніх власників завдяки великому успіху перших дослідів у розведенні овець мериноса. Це був М. Рув'є, якому вперше спала на думку щаслива ідея перетворити малопродуктивні степи на пасовища. Імператор Олександр, завжди готовий заохочувати ліберальні ідеї, не тільки авансував проектора суму в сто тисяч карбованців, але навіть дав йому військовослужбовця, щоб він поїхав і зробив перші покупки в Іспанії, а після повернення дав йому величезну ділянку землі, де стада, швидко розростаючись, принесли панові Рув'є значні статки за кілька років. Його зяті, генерал Потьє та пан Вассал успадкували його і сформували ті великі установи, про які ми говорили. З тих пір поголів'я мериносів збільшувалося в Новій Росії з неймовірною швидкістю; але невдовзі відбулося величезне падіння цін на вовну, і тепер багато власників мають підстави шкодувати про свої витрати в цій галузі сільського господарства і намагаються позбутися своїх отар. Барани, які в 1834 і 1835 роках коштували 500 або 600 франків, у 1841 році не коштували більше 250 або 300. У 1842 році один наш знайомий поміщик вирішив розлучитися зі своїми найкращими породистими баранами по 140 і навіть 100 франків за голову. Проте вивіз вовни збільшився в останні роки нашого перебування в Росії; але це було лише тому, що землевласники, протримавшись довгий час, нарешті вимушені були прийняти ціни, вдвічі нижчі за ті, що були кілька років тому, і позбутися вовни, яку вони довго зберігали на своїх складах. Ось ще один приклад катастрофічних наслідків російської заборонної системи; це було так само фатально для торгівлі вовною, як і для кукурудзи.