Виправдовуючи свою заборонну систему, уряд посилається на захист і заохочення місцевої промисловості. Тепер очевидно, що абсолютне виключення не може сприяти промисловості. Високий тариф, це правда, здається, забезпечує певний ринок для російських виробників; але з цього випливає, що ці мануфактури, будучи осторонь від будь-якої конкуренції, гірші, ніж стаціонарні; бо виробники, чия кількість дуже обмежена, домовляються між собою, щоб виготовити точно такий самий вид виготовлення й у тій самій пропорції. Москва тепер є центром усіх мануфактур шовкових, бавовняних і вовняних речей, хусток і т. ін.; все ж, незважаючи на всі привілеї, надані цим закладам тарифом, велика кількість з них за останні роки зазнала краху. Їхній товар настільки зіпсувався, що він уже не міг конкурувати в продажу з контрабандою. У 1840 або 1841 році імператор здійснив поїздку до Москви, щоб головувати на зборах фабрикантів; але, на жаль, укази та прокламації неефективні для створення органу виробників; імперські бажання жодним чином не змінили обличчя речей.
Сьогодні в Росії є дві великі галузі обробної промисловості, одна з яких, яка використовує сировину, яку дає ґрунт, як залізо, мідь та інші метали, належить Росії, і їй не потрібно боятися іноземної конкуренції. Правда, про російську фурнітуру і столові прилади не можна говорити дуже високо, але вони впевнено продаються, жителі більше дбають про дешевизну, ніж про якість. Найважливіші мануфактури цього роду засновані в Тулі та в уряді Нижнього Новгорода; матеріали представлені Сибіром.