Торгівля Чорного моря — Митні заборони та одеська комерція

Перемоги колегії митниці на цьому не закінчилися, і були введені в дію нові заходи, запропоновані та підкріплені, безсумнівно, шахрайством. Ми говорили про вільне транзитне сполучення через міста Дубасар, Радзивілов, Одесу. Цей трафік швидко зростав; усі купці Західної Азії почали їздити через Одесу, щоб робити покупки на великих ярмарках Німеччини. Була ймовірність того, що Одеса стане одним із головних пунктів прибуття та обміну всіх продуктів Європи та Азії. У той період закавказькі провінції користувалися дуже широкою торговельною свободою на підставі указу, оприлюдненого 20 жовтня 1821 року. Редуткале, в гирлі Фасісу, на березі Мінгрелії, був тоді портом, до якого всі товари з Лейпсіка доставлялися морем; звідти вони перейшли до Тифлісу та Ерівані, а потім поширилися по всіх суміжних країнах через Туреччину, Вірменію і навіть аж до Персії. Вірмени забезпечили цю торгівлю майже виключно за собою. Вперше вони з'явилися в Одесі в 1823 році. Наступного року вони просунулися аж до Лейпшику, де закупили європейських мануфактур на суму понад 600 000 франків; у 1825 р. їхні покупки зросли до 1 200 000 франків, а в 1826 р. — до 2 800 000. Усі ці вантажі були доставлені по суші до Одеси, а там вирушили Чорним морем до Редуткале. Можна легко уявити, який благодатний вплив мала б така торгівля на землеробство та скотарство Південної Росії, а врешті-решт і на добробут населення, зайнятого цією перевізною торгівлею. Але всі ці багатообіцяючі елементи процвітання мали бути знищені вузькими поглядами міністра фінансів. Торгове право кавказьких губерній, проіснувавши десять років, було раптово придушено 1 січня 1832 р. Була введена в дію найсуворіша заборонна система; Тифліс, столиця Грузії, розташована понад 220 миль від Чорного моря, була зроблена центром митної адміністрації, і всі товари, призначені для цієї частини Азії, повинні були проходити через це місто, щоб там пройти огляд і сплатити мито.