З цих таблиць ми бачимо, що в торгівлі Одеси немає рівноваги. Південна Росія щороку поглинає понад 15 000 000 іноземних видів, а її експорт втричі перевищує імпорт. Очевидно, що така торгівля не має міцної основи; що його процвітання пояснюється лише випадковими обставинами, і що кораблі поступово покинуть Чорне море та шукатимуть інше місце призначення, де процвітає сільське господарство та супроводжується менш винятковою системою митниць. За нинішнього стану речей вирощування кукурудзи в Єгипті було б достатньо, щоб негайно розорити всі порти Південної Росії. З огляду на такі непередбачувані обставини, уряд Росії повинен добре подумати, перш ніж наполегливо наполягати на своїй нинішній системі. Моряки не люблять північні частини Чорного моря, і покинувши їх, вони більше туди не повернуться.
1839 рік став найбільш пам'ятним у комерційній історії Одеси. Експорт, що складався майже повністю з кукурудзи, склав 48 мільйонів паперових карбованців. Врожаї в країні були дуже рясні, а оскільки врожаї в решті Європи були дуже малообіцяючими, попит спочатку був настільки обнадійливим, що купці вдалися до найсміливіших спекуляцій. Деякий час вони були успішними, але незабаром послідували катастрофи, і будинки, які мали отримати мільйонні прибутки, зазнали краху через рік чи вісімнадцять місяців. З тих пір торгівля завжди була в небезпечному стані. У 1840 р. під ще сильним впливом руху попереднього року відбулося зменшення на 7 184 021 руб.; а в 1841 році тільки перший квартал дав зменшення в порівнянні з відповідним кварталом 1840 року на 6 891 332 руб.
Розглядаючи загальну таблицю експорту Одеси, ми бачимо, що під час воєн Наполеона її торгівля, цілком нерухома, не перевищувала п'яти-шести мільйонів рублів. Після подій 1815 року, під час жахливого голоду, що вразив всю Західну Європу, експорт у 1817 році зріс до понад 38 000 000. У 1818 році вони впали без переходу до 20 000 000. Під час війни 1828-29 рр. вони скоротилися до 1 673 000 чол. Після Адріанопольського договору Південна Русь, обтяжена надлишком продукції, експорт знову зросла до 27 000 000. Після цього вони змінювалися від двадцяти до тридцяти, аж до 1839 року, коли вони досягли найвищої позначки, якої коли-небудь досягали, а саме 48 000 000. Ми вже пояснили причини цього фіктивного збільшення. З цих даних ми бачимо, що діяльність торгівлі Одеси завжди виникала з випадкових обставин, які стають дедалі рідшими, і що вона аж ніяк не є результатом прогресивного розвитку сільськогосподарських ресурсів: країна, отже, повністю нерухома.
Легко також переконатися простим порівнянням, що торгівля Південної Росії далеко не процвітає. У 1839 році, найбільш урожайному, митниці дають лише 8 215 426 рублів; а десять морських портів, розташованих понад 400 льє узбережжя, разом із трьома сухопутними митницями показують у середньому від сорока п’яти до п’ятдесяти п’яти мільйонів експорту та ледве третину цього обсягу імпорту; в той час як лише Трапезунд щорічно відправляє англійських товарів на суму понад 50 000 000 до різних сусідніх країн.