Тепер ми повинні ввійти в деякі міркування, безпосередньо стосуються самої Одеси. Кредит, яким місто користується за кордоном, надзвичайно обмежений через непомірні привілеї імперського банку. У випадках банкрутства ця установа має право не брати до уваги всі конкуруючі претензії та негайно оплатити себе шляхом продажу нерухомого та рухомого майна свого боржника, не звертаючись до інших його кредиторів; воно має право платити самому собі: 1ст. капітал позичений; 2-й. Додаткова комісія у розмірі восьми відсотків, яка називається повторним обміном, виникає з витрат на брокерські послуги та оновлення рахунків кожні три місяці; і, 3-й. Відсотки на капітал і додатковий збір у розмірі 1-1/2 відсотка на місяць до погашення всієї заборгованості. Можна легко уявити фатальні наслідки такої системи; купці Одеси рідко можуть налагодити кредит з іноземними будинками.
Що стосується використання банку, то вони складаються з: 1-го. У дисконтування міських рахунків, строк дії яких не перевищує чотирьох місяців; 2-й. При авансуванні товарів; 3-й. Виконуючи роль депозитного банку для торговельних будинків; 4-й. Видавати тратти на інші береги імперії та сплачувати їх тратти на собі; 5-й. В отриманні вкладів під проценти.
Тратти мали велике застосування в торгівлі, особливо для розрахунків між Петербургом, Москвою та Одесою: плата за них становила чверть відсотка, тоді як пересилання грошей через пошту коштує один відсоток, крім поштових витрат. Цій зручній системі, на жаль, було покладено край у 1841 році. Плата за тратти тепер становить п’ять відсотків, тому операції такого роду стали неможливими. Ймовірно, з огляду на доходи пошти, цей мудрий захід міністр фінансів ухвалив.
Кожен знає, що для того, щоб дисконтний банк міг вести бізнес із прибутком для себе та для торгівлі, якій він призначений допомагати, він повинен мати справу лише зі справжніми комерційними векселями. Торговці визнають справжніми векселями, що підлягають дисконту, лише ті векселі, виписані в інших місцях для здійснення банківських операцій, а також рахунки, виписані на домашні рахунки за товари, продані для оплати на певну майбутню дату. Зараз Одеський банк, не будучи банком-емітентом, не практикує належним чином акцепт т.зв.; Константинополь — чи не єдине місто, яке залучає Одесу, і то за невеликі суми, а оскільки ці акцепти відбуваються за двадцять один день, їх рідко скидають. Продажі товарів за векселі також практикуються рідко, і з усього, що ми змогли дізнатися, ми вважаємо, що вони становлять лише невелику частину бізнесу Одеського банку. В основному в цьому місті товари купують на довіру і без рахунків.