Вони зазначають, що Його Ексцеленція описує заяву, зроблену Росією, як скасування теоретичного принципу без негайного застосування. Якщо ці слова слід витлумачити як заяву про те, що Росія сформувала та висловила власну думку щодо своїх прав, але не має наміру діяти відповідно до неї без належної згоди з іншими державами, вони далеко завершують суперечку, в яку були залучені обидва уряди.
Уряд Її Величності не заперечує прийняти запрошення Пруссії на конференцію, за умови, що вона збирається без будь-яких наперед зроблених висновків щодо її результатів. У такому випадку Уряд Її Величності буде радий розглянути з цілковитою справедливістю та повагою, належною великою та дружньою державою, будь-які пропозиції, які може зробити Росія.
Ви прочитаєте і віддасте копію цієї депеші князю Горчакову.
я, &c,
(Підпис) Гранвіль.
КОНФЕРЕНЦІЯ 1871 РОКУ.
РЕЗУЛЬТАТОМ ДЕНОНСАЦІЇ РОСІЄЮ ПАРИЖЬКОГО ДОГОВОРУ СТАЛО ТЕ, ЩО ЗАПРОПОНОВАНА ПРИНЦЕМ БІС-МАРКОМ БУЛА ПРОВЕДЕНА КОНФЕРЕНЦІЯ В ЛОНДОНІ.
ПРОТОКОЛ № 1. На засіданні 17 січ.
Граф Гранвіль висловився так:
Ерл Гранвіль —
«Конференція була прийнята всіма державами, які підписали договір 185C, з метою розгляду, без будь-яких попередніх висновків, і обговорення з цілковитою свободою пропозицій, які Росія бажає зробити нам щодо перегляду, який вона просить щодо положень згаданого договору щодо нейтралізації Чорного моря.
«Ця одностайність є вражаючим доказом того, що Держави визнають, що суттєвим принципом національного права є те, що жодна з них не може звільнитися від зобов’язань за договором або змінити його положення, окрім як за згодою договірних сторін за допомогою дружньої домовленості».
Повноважний представник Росії попросив дозволу конференції прочитати резюме, яке він хотів би включити до протоколу:
«Він особливо посилався на прецедент конференцій, що проводилися в різні періоди в Парижі, і цитував рішення, прийняті загальною згодою з метою зміни уряду князівств Молдавії та Валахії, зміни, які отримали санкцію Високої Порти, а також згоду інших Договірних П. іверів.
Він стверджував, що ці відхилення від договору не вплинули на твердий намір імператора зберегти недоторканими загальні принципи договору 1856 року, які визначили положення Туреччини в системі Європи.
«Насправді, ці умови, запропоновані в інший період під впливом кон’юнктури, яка цілком відрізняється від теперішньої ситуації, більше не відповідають відносинам добросусідства, які існують на даний момент між двома державами річкового доху».
Додаток.