Росіяни з великим страхом відремонтували батареї і, здавалося, набули впевненості, але їхній вогонь аж ніяк не був таким жвавим, як коли почалася облога. Омар-паша знову відвідав лорда Реглана в середу, 11 числа, і відбулася ще одна військова рада, на якій були присутні генерал Канроберт і генерал Боскет.
Очікування сторонніх людей, що «флот увійде» на третій день, не справдилося. На світанку я був на пагорбі Кеткарта. Краєвид був закритий мрячим дощем, але було видно корпуси та снасті пароплавів і лінійних кораблів; і хоча з воронок летіли хмари пари, було цілком очевидно, що флот не мав наміру брати участь у бомбардуванні. Проте їхня присутність там призвела до відволікання певної кількості російських артилеристів, оскільки всі морські батареї на північному та південному боках були укомплектовані, і ми могли бачити артилеристів і матросів усередині брустверів, які стояли біля своїх гармат. Було очевидно, що росіяни вже оговталися від несподіванки і щосили намагалися відновити втрачену землю. Вони вдалися до їхній старий звичай стріляти з шести або семи гармат під час залпу — метод, також прийнятий французами. Великі резерви піхоти були підтягнуті біля північних фортів, а корпуси над Інкерманом були під озброєнням. Було видно, як росіяни несли своїх поранених на північний бік. Канонада тривала цілий день безперервно, але я не бачив, щоб у профілі ворожих робіт відбулася якась велика зміна. Кілька амбразур у Редані було зруйновано, а роботи з Круглої вежі були значною мірою «простукані»; але зменшення ваги вогню противника не відбулося.
Лорд Реглан побував на передовій і деякий час вивчав наслідки пожежі. Сер Джон М'Ніл, полковник Таллох, генерал Пеннефатер і сер Джордж Браун часто були серед глядачів на передових курганах, які відкривали вид на операції. Вночі французи напали на кілька стрілецьких ям на Карантинному кладовищі, але були відбиті після дуже серйозної сутички, в якій вони втратили 300 чоловік; однак, не завдавши ворогові великих втрат і шкоди.