південна сторона під зростаючою вагою та близькістю бомбардування. «Це була справжня бійня, яка настільки деморалізувала наших людей, що змусила їх сумніватися в шансах продовжити боротьбу. Ми втрачали 3000 на день. Жодна частина міста не була безпечною, окрім справжніх бомбозахистів у батареях. Ми були задоволені тим, що перемогли англійців у Редані, відбили французів у Бастіону Керінінг-Бей (Малий Редан), батареї Жерве та Bastion Centrale і залишити їм заслугу в тому, що вони здивували Малакофа; але навіть якби ми його утримали, ми, мабуть, незабаром відступили на північний бік, і ми готувалися до цього непередбаченого випадку кілька днів».
Битва на Альмі справила такий ефект, що, здавалося, не було шансів чинити опір союзникам, і падіння Севастополя вважалося безсумнівним. Росіяни, однак, планували велику помсту, і, знаючи слабкість нашої армії, і те, що вона не може одночасно утримати висоту і штурмувати місто, вони мали намір захопити саме плато, на якому ми стояли табором, напасти на наші війська, поки ми були дезорганізовані нашим успіхом, і розмістити їх між вогнем російського корабля, північних фортів і польової артилерії за межами міста. Спочатку вони не могли зрозуміти фланговий марш до Балаклави, окрім як маневр, щоб уникнути вогню північних фортів і дістатися до слабкого боку міста, і три-чотири дні чекали, не знаючи, що робити, поки не дізналися, що ми готуємось до облоги. Саме тоді — тобто приблизно через п’ять днів після того, як ми з’явилися на місці — вони почали роботу. Чоловіки, жінки та діти завзято працювали над ними, і вперше з’явилася надія врятувати Севастополь або підтримувати оборону, доки призначений для його допомоги військовий корпус не зрушить до нього, щоб зняти облогу.