"У нас був дуже чудовий сніданок, незважаючи на надзвичайний насичений смак цибулі в чаї, який пояснювався тим, що воду кип'ятили в чайнику. Деякі гвардійські офіцери, які йшли за нами та розташувалися біля пошти, повз яку ми проходили по дорозі, увійшли, коли ми були за "нашою скромною трапезою", і надзвичайно смакували свою частку. Візок випереджав наш, і як вони скористалися нашою вчорашньою працею, так і ми в меншій мірі (наш візок був більший за їхній) скористалися перевагою того, що вони йшли попереду нас сьогодні. Ми вирушили близько одинадцятої години, і незабаром почалася наша важка робота. Між ворогом, французами, і зимою дорога майже не існувала Однак нашим девізом було * vestigia nulla retrorsumj, і полковник, майор, капітан, цивільні особи та солдати працювали, ніби за своє життя, і протягом дня досягли наступних корисних громадських робіт: № 1. Дорогу загородили скелями з гори — спиляли дерева, зробили важелі та розчистили дорогу — майорові майже зламані ноги, всі забруднені колісною мастилом, поламані нігті, порізані руки тощо. № 2. Дорога, відремонтована гвардійцями (що залишили нам на пам'ять папірець на палиці), виявилася завузькою, схил розкопали, поклали каміння, розширили дорогу. № 3. Зсув — зник край дороги. Ми збудували стіну з каміння, щоб підтримати край, і переможно пройшли. № 4. Ми їхали в розважливому темпі дорогою, яка в’ється, як шматок стрічки (не червоної, а білої) вздовж схилу гори, коли несамовиті крики з наступного повороту відкликали нас до нашого візка — виявили, що він спустився через яр, викидаючи грядки та в’язки на кілька сотень футів нижче, і лежав прямо в багнюці вищезгаданого яру на верхівці колісного мула. Ніхто не постраждав. Зняв колеса, порізав кріплення і розпряг мула, який утік без ушкоджень, але був покритий багнюкою; піднятий візок, підняти ліжка тощо з яру; розпаковував візок і перевозив багаж по поганих ділянках зсуву; поставили віз на колеса, навантажили його та й пішли, радіючи, в дорогу.
«Одразу після цієї аварії ми зустріли генерала Ейра та його штаб у супроводі російського офіцера та кількох козаків, які прямували на Форос. Бравий генерал об’їхав Бакшисерай, Сімферополь і Алушту і саме повертав наш маршрут, який наша партія мала честь першими перетягнути воза. Генералу до цього пункту допомагало село, повне татар, які були спіймані Росіяни, щоб перевезти його возом через погані місця № 5. Натрапив на гвардійців та їхніх слуг, які були зайняті ремонтом дороги, де її перерізала гірська вода.