62-й полк вступив у бій 245 усіх рангів. Вони були сформовані у дві роти, по чотири офіцери в кожній, а також полковник, майор, ад’ютант і виконуючий обов’язки помічника – хірург О’Каллаган, і увійшли до складу штурмової групи. Полковник Тайлер отримав поранення в руку, перетинаючи відкритий простір перед Реданом, і пішов у відставку. Лейтенант Блейкстон був застрелений, прориваючись крізь амбразуру Редана. Лейтенант Девенпорт отримав поранення в ніс. На бруствері загинуло або померло від ран 2 офіцери, поранено 4 офіцери із 11; З 16 сержантів 3 загинуло та 4 поранено; З 8 загинув 1 ударник, з 210 убито 14 рядових, поранено 75. Таким був цей тяжкий день. Щоб показати, як він обрушився на наших союзників, я наведу такий факт: — 15-й полк, полковник Гаррен, вступив у бойову дію проти Малого Редана чисельністю 900 осіб, а вийшов 310. 2 Шеф-де-Батайон були вбиті, 11 офіцерів убито, а 19 офіцерів було поранено. Було помічено, що величезна кількість загиблих росіян на фронті були офіцерами.
Наша атака тривала приблизно годину три чверті, і за цей час ми втратили більше людей, ніж під Інкерманом, де бій* тривав сім годин. Приблизно о 13.48, тобто приблизно в той час, коли ми відійшли, між «Мамелоном» і «Малакоффом» праворуч пролунав вибух кулі або фугаса, який, здавалося, підірвав кількох французів, а незабаром після цього артилерія імператорської гвардії прокотилася з тилу до Малого Редана й дала нам зрозуміти, що наші союзники зайняли позицію, з якої вони можуть діяти проти нього. ворога з їх польовими частинами. Від початку атаки французькі батареї над Карінінг-Бей не перестали гриміти проти російського флоту, який мовчки стояв на якорі внизу; і між ними та інкерманськими батареями до вечора тривала жвава канонада, яка час від часу переривалася втручанням англійського редуту, а також пізніх Селінгінського та Волинського редутів, які били по російським батареям на краю гавані. О першій годині від батарей до табору почали підповзати поранені; вони могли сказати нам мало або нічого. «Ми в Редані?» «О, так; але нас багато вбито, а росіяни дуже сильні». Одні були веселі, інші зневірені; всі, здавалося, пишалися своїми ранами. Ще півгодини, і кількість поранених зросла; вони підходили по двоє чи по троє, і — що я раніше бачив як поганий знак — число відсталих, які супроводжували їх під виглядом надання допомоги, також стало більше. Тоді амбу-