Частина 33

Ранок 28 лютого приніс нам звістку про укладення перемир'я. Росіяни отримали його першими, телеграфом із Петербурга, а пошта з Константинополя принесла підтвердження союзникам. О 8 ранку човен із прапором перемир'я відчалив із північного боку, і на півдорозі через гавань його зустрів один із французів. Росіяни принесли повідомлення від генерала Лідерса. Начебто на честь перемир'я вдень підірвали так звані білі будівлі. Незабаром після третьої години глядачі почали збиратися в Редані, перед Пікет-хаус-Хілл, на Каткарт-Хілл та на інших головних позиціях. У жодному з цих місць не було дуже сильного збору, тому що ми були досить зухвалими щодо вибухів; і, хоча день був яскравий і сонячний, земля була дуже важка від багнюки та снігу, а холод був занадто різким, щоб бути приємним. Серед пішоходів виникла певна кількість снігових кульок, що, безсумнівно, сприяло підтриманню запасу калорій, і одна чи дві низькі атаки були здійснені на нещасних вершників, які, не маючи під рукою снігу чи запасу готових сніжок у своїх кишенях, не мали іншого вибору, як атакувати своїх нападників або вдатися до ганебної втечі. Минуло півгодини; ноги були дуже холодні, носи сині, пальці майже не відчували поводи, чулося бурчання: «* Уже близько четвертої години; чому двійка не вимикається? «Терпіння, боюся, було не дуже поширеною чеснотою в кримській армії. Імпровізоване «голиння», навіяне обставинами моменту, було передано. «Пелісьє йде; вони чекають на нього».