Підхід Легкої дивізії — чому б мені не зупинитися з ніжністю на кожному вчинку цього бравого тіла, першого, який «поклав» на все, першого у стражданні, у сміливості, у витривалості протягом усієї кампанії? — їхній наступ, таким чином, відбувався подвійними колонами бригад; другий дивізіон знаходився праворуч від них, а другий батальйон стрілецької бригади, поділений на два крила, одне під командуванням майора Норкотта, інше під командуванням полковника Лоуренса, перебуваючи наперед в порядку бою. Коли Легка дивізія підійшла в радіус дії lono*, вона розгорнулася; чоловіки лягли. Вони знову рушили вперед; ще раз їх зупинили, щоб лягти; цього разу постріл пролунав серед них; Те ж саме повторилося ще до того, як вони досягли річки, і багато хто був поранений ще до того, як дістався до виноградників. Тут вони й справді знайшли притулок, але коли було віддано наказ наступати, чоловіки були кинуті в безлад не стільки через сильний вогонь, скільки через перешкоди, створені живоплотами, кам’яними стінами, виноградними лозами та деревами. Таким чином, ці добре вишколені полки були позбавлені плодів багатоденного важкого маршу під Галліполі, Аладіном і Девною; але 1-ша бригада, перебуваючи на кращому місці та сильніше під контролем, ніж 2-га бригада, рушила, а разом з ними й 19-й полк, що належав бригадиру Буллеру, який загубився в западині, а потім, як евфемістично висловився лорд Реглан, розважливо маневрував ліворуч. 19-й, 7-й, 23-й і 33-й бойовики вели бігом прямо до річки під хоробрим керівництвом Кодрінгтона. Їхня зустріч була позначена вбитими та пораненими, але чотири полки швидко опинились під укриттям високого берега з південного боку, у такому стані замішання через тимчасове змішування людей у пориві, що довелося формуватись заново. Ворог, який надто запізнився, щоб підтримати своїх стрільців, намагався здолати їх у потоці, і три батальйони піхоти в сірих мундирах спустилися майже до вершини берега та вели сильний вогонь. Вони бігли, але не слабкі; Бригада і 19-а одночасно кинулися вгору по берегу і, увінчавши його, зустріли своїх ворогів лютим вогнем. Щільні батальйони, нерозгорнуті, були розбиті, а коли Легка дивізія наступала, вони швидко відступили ліворуч під поновленим вогнем своїх батарей, залишивши, однак, багато вбитих і поранених. Після короткочасної затримки ці хоробрі полки, очолювані сером Джорджем Брауном і бригадним генералом Кодрінгтоном, просунулися вгору по схилу, який був охоплений гарматами батареї; виноградні, снаряди та снаряди прорвали їхні ряди, а піхота на флангах, наступаючи під кутом, вилила постійний вогонь з прямої відстані. Треба визнати, що просування було невпорядкованим — замість того, щоб бойовики були двома на глибині й показували розширений фронт вогню, вони були на п’ять, шість і сім у глибину, у нерівних колонах, без жодного фронту, і наполовину не настільки розширені, як мали б бути. Таким чином, їхній вогонь не був таким потужним, а їхній наступ не був таким значним, як мав би бути. Генерал і бригадний генерал робили деякі спроби відновити порядок, але вони не були
Частина 8
сторінка 155/722