медичного офіцера його дивізії, що він мав намір згадати про нього спеціально перед лордом Регланом за його завзяття та відданість після битви на Алмі, але що він, на жаль, забув це зробити в його відправлення. " Однак він би. Він би, до «, зробив це о один раз — напишіть депешу" і так далі. Чи він? Якщо й звертав, то лорд Реглан ніколи не звертав на це жодної уваги. Жалюгідні ревнощі нашої системи були заразливими. Щойно цивільний був пов’язаний з армією, його відразу ж ловили та вступали в зв’язки з А, Б чи В. Військові хірурги заздрили — ну, вони не любили — цивільних хірургів. Останні вважали, що перший бере на себе занадто багато і що вони зневажали цивільний елемент, який був свіжим із госпіталів, і знали набагато більше про теорії того часу, ніж закляті мечами та пришпори, які клялися Лоуренсом чи Ларрі. Хто з лінійних чи гвардійських військ не був «злісним» на інженерів? Який інженер вилікував смертельні рани, нанесені йому ледачими солдатами, які не хотіли працювати в окопах? Чи не була ця «збентежена військово-морська бригада, яка отримує всі похвали», мозолем на оці та каменем спотикання для погано використовуваного облогового поїзда? Хіба піхота не лоскотала іронічним веселощам від думки, що кавалерія щось зробила? Хіба кавалерія не була розгнівана, що їх довелося перетворити на візників, носіїв, дроворубів і черпаків води для піхоти протягом зими? Королівська кінна артилерія мала подібні скарги. Що ж до змагань між наркоматами та наземними транспортними офіцерами, то вони якщо й заглушалися офіційними формами, то палали під папером. Navvies вів horrida hella з відділом наркомату. Департамент генерал-квартирмейстерства намагався зробити якомога менше, щоб виконати запити армійського робочого корпусу. Інтереси щодо залізниці та будівництва доріг були аж ніяк не в найкращих умовах. Корпус швидкої допомоги, поки він ще існував у тілі, був жорстоко лоскотаний, досліджувався, входив у нього, повідомляв і атакував лікарі; а щодо вищих кварталів—
"Tantsene animis coelestibus irae?"
У перший тиждень жовтня армія була у відмінному стані. Вона була майже такою ж чисельною, як та, з якою герцог воював у битві при Вітторії. Піхота налічувала 27 000; кіннота 3500; артилерія 9000 — загалом, генерал Сімпсон мав під своїм командуванням не менше 38 000 бойових людей. Скарг було мало; але армія ненаситна, і її постачальники повинні бути продуманими і передбачливими, як мурахи. Величезні купи магазинів зникли за день. Усім офіцерам комісаріату в Балаклаві можна було б сказати — «Nulla fronti fides» — «Не вірте фронту».