Незабаром після п'ятої години ранку 31 липня почався найсильніший шторм з вітром і дощем. Це завдало значного дискомфорту та завдало реальних збитків у таборі, над яким він бушував з об’єднаною люттю та впертістю, яку я не пам’ятаю, щоб я бачив перевершеною. Велика частина табору, на яку я відкривав вид зі своєї хатини, була перетворена на озеро, а дощ лив набагато швидше, ніж міг зануритися в землю. Над поверхнею цього озера дощ розносився в хмарах від гнітючого вітру й утворював щось на зразок водяної завіси, крізь яку промоклі намети виглядали досить сумно й похмуро. Притулок, який вони запропонували, хоч і недосконалий, шукали, і тільки тут і там можна було побачити мокру фігуру, що продиралася крізь вибух. У загонах мули й коні скорботно похилили голови, з меланхолійною філософією терплячи неминучий і небажаний душ. У різних закутках і куточках з підвітряного боку наметів і під карнизами хатин ховалися табірні птахи з пониклими пір’ям і таким виглядом глибокого дискомфорту, властивим свійській птиці, яка переживає труднощі. Навіть люта війна стихій не зупиняла боротьби між людьми, і час від часу, понад рев вітру та плескіт дощу, до нас долітав гуркіт гармат.
Французький артилерійський офіцер сказав мені, що генерал Пелісьє, коли його запитали, коли буде відновлено облогу, сказав: «Ну, я не знаю: росіяни втрачають щодня 300 або 400 чоловік через хворобу. Якщо ми чекатимемо тиждень, вони втратить бригаду; якщо ми чекатимемо місяць, вони втратять корпус армії». Але якщо росіяни втратили через хворобу багатьох людей, вони зуміли їх замінити. Ходили численні історії про грізні сили, які приходили і продовжували приходити, і побоювання щодо нападу на Черну лінію щодня набирали сили.-
У ніч на 2 серпня, між десятою та одинадцятою годиною вечора, росіяни вийшли з міста Воронцовою дорогою та просунулися до важкого залізного фризу, розміщеного поперек Воронцовської дороги, між лівою та правою атаками. Передовим пікетом біля Chevaux de Frise командував лейтенант Р. Е. Карр з 39-го полку, який поводився холоднокровно та галантно. Він повільно відступив, ведучи вогонь по росіянах, до «передової охорони окопів під командуванням капітана Лакі, 39-го полку». Охорона траншеї праворуч від четвертої паралелі під командуванням капітана Бойла, 89-го, та капітана Тернера, 1-го королівського війська, зупинила ворога, і вони відступили після десятихвилинного вогню, залишивши за собою кількох убитих, і забрали частину бар’єру.