Коли я їхав того ж дня до табору з Балаклави з офіцером Шотландської стрільної гвардії, я був свідком освіжаючої пильності. Ми їхали в напрямку Воронцовської дороги і трималися трохи праворуч, так що, випадково подивившись на вершину кургану приблизно за 300 ярдів, перше, що вразило нас, була голова козака, який присів, щоб уникнути спостереження. Трохи попереду йшов англійський солдат, позаду нього, на відстані якихось 400 ярдів, біг, кричачи, з фаєрою, інший солдат. Перший чоловік швидко йшов далі. Другий зупинився і вистрілив. Хлопець все одно продовжував йти, і ми під’їхали, щоб побачити, що це таке, коли драгун галопом кинувся з кавалерійського пікета й проїхав між чоловіком і пагорбом. Солдат повернув назад разом із драгуном, який провів його до будиночка, а потім підійшов до іншого, який був вартовим перед батареєю Хайленда, і побіг за потенційним дезертиром, якого він бачив, як прямував рівниною до російських ліній. Весело було спостерігати за козаком. На той час його не було видно нічого, крім його маленької голови кулі над берегом. Він, мабуть, уявляв, що, підійшовши близько, може дістати когось із нас, але був розчарований.
Дивно, що перше використання — можливо, єдине використання — Крим-
Татари завжди будуть свідками великого винаходу останніх днів, щоб полегшити військові дії та знищити життя.* Після того, як експедиція покине береги Криму і стане традицією серед його людей, роботи нашої залізниці можуть послужити прояву винахідливості кіммерійських антикварів і стати єдиним постійним знаком нашої присутності на цій закривавленій землі.
На початку лютого на схилі пагорба над дорогою на Балаклаву за кілька днів виник новий дерев’яний світ. Праворуч від шляху, приблизно за три чверті милі від Балаклави, було споруджено невелике містечко для сатлерів, вигнаних із міста, у якому підозріло часто траплялися пожежі; і, судячи з галасу та галасу, можна було уявити, що він наближається до якогось добре відвідуваного англійського ярмарку. Рій чоловіків у всіляких гротескних уніформах, французьких, англійських і турецьких, товпився у вузьких шеренгах між хатами й наметами й торгувався всіма мовами Вавилона, грецькою, італійською, альжирською, іспанською, мальтійською, вірменською, єврейською та єгипетською, за всілякі товари. Тут я побачив свого слугу-втікача — італійця-бродягу, який продавав буханки хліба за 2 с. кожен, який він купив у французького пекаря в Балаклаві за Іс. 6d. Оскільки влада не втручалася в такі випадки, мені залишалося втішатися поганою помстою, коли я бачив, як він зламав собі гомілки об палицю з намету, коли втік, щоб уникнути мого батога.