«Аделаїда» прибула до Балаклави 17 січня після чудового переходу з Англії, і пасажири, мабуть, були трохи здивовані воістину різдвяним виглядом, який представляв Крим; вони вважали це дещо реальнішим і менш веселим, ніж картини, на яких зображені квітучі молоді джентльмени в розкішних еполетах, які радіють уявним пудингам і різдвяним подарункам у затишних наметах і готові скуштувати проїзд, який Англія надіслала своїм дорогим хлопцям у Крим, але якого ніхто з них тоді не отримав і якого ніхто з них ніколи не їв би з таким комфортом і з таким задоволенням. техніка класу люкс. Був вітер, який фактично позбавив би, якби вітер міг це зробити, будь-яку кількість щурів їхніх вусів. З нетерпінням побачити, як там на висоті над Балаклавою, я зі зброєю на плечі рушив перевалами через пагорб7 по коліно в снігу; і після одного-двох пострілів у великих стерв’ятників з грубою шиєю та величних орлів, а також після кількох вдалих тріщин на «блакитних скелях», які зішкрібають сніг із вершин скель, я прибув до табору горців, на кілька сотень футів нижче височини Стрільців, але досить високо, щоб змусити мене прийняти сердечне запрошення зупинитися на обід і відпочити. ніч. О, чи могли б «Caledoniensis» «Pictus» «Memor antiques virtutis» або будь-який із високопарних кельтських джентльменів, які борються за розгул левів і шотландські права, а також одяг тієї поважної особи, Олда Гаеля, але бачили те, що їхні співвітчизники як вони зустріли кримську зиму, як би їм було соромно за свій кілт, філібег і панчоху декламацію! Усі подібні речі зникли, і якщо галантні горяни коли-небудь носили кілт для покарання. 1 Бріки — скромні брюки — і гетри з ковдрою, і будь-які легінси поверх них, були одягом наших шотландських зуавів, хоча, по-доброму, вони були не більше схожі на зуавів, за винятком популярних сучасних легенд, ніж на голландців, a la Rip Van Вінкл.
По пустирі чи снігу, дивлячись із височини на долину Чорної, я бачив тих невтомних козаків, що їздили по своїх стоянках, і кілька возів, які крадучись від хутора Маккензі до Інкерманської височини. Одна-дві ведети бігали вгору-вниз уздовж хребта, пильно спостерігаючи за нашими рухами, і крізь скло ми помітили, як вони дрімають руками під пахвами, як це роблять лондонські візники холодної ночі, коли чекають за проїзд. Навпроти Байдара, щоб зігрітися, рухалися пікети такої ж активної шляхти. У нас назустріч їм не було висунуто кавалерійських постів. Насправді ми не могли зручно надіслати їх. Ці обірвані хулігани, в овчинних кожухах і хутряних шапках, верхи на обдертих поні, зі списами та грубими залізними наконечниками, змогли втриматися під снігом і різким вітром, чого не могла протистояти нашій кінноті.