Передня частина Севастополя, між англійцями, французами та росіянами, виглядала як величезне кладовище, вкрите щойно насипаними курганами темної землі з усіх боків. Щотижня чути такі плітки — «Росіяни підкинули чергову батарею над Інкерманом». «Так, французи зайняті виготовленням ще однієї нової батареї перед редутом». «Наш вогонь найкраще відкриється приблизно наприкінці наступного тижня». Ми перестаралися з нашими «позитивними останніми ночами».
8-го невеликий корабель, озброєний трьома важкими гарматами, які були сконструйовані дуже тихо, щоб відкрити два пароплави поблизу Інкермана, за наказом капітана Стренджа, почав свою практику рано вранці, приблизно на 1700 ярдах, і відігнав їх обидва після приблизно шістдесяти пострілів, але не потонув, або, наскільки ми знаємо, серйозно їх вивело з ладу.
Усякого матеріалу для ведення облоги — гармат, лафетів, платформ, пороху, дробу, снарядів, габіонів, фашин, драбин — у нас було вдосталь. Артилерія була високоефективною, незважаючи на велику частку молодих стрільців. Наші інженери, хоча і не такі численні, як мали б бути, були активними й енергійними; і наша армія, мабуть, складалася з майже 20 000 багнетів, завдяки великій кількості людей, виписаних із госпіталів і повернутих придатними до служби, а також через призов, який був отриманий. За винятком гвардійців, які стояли табором під Балаклавою, скороченої до роти, майже кожна бригада в армії могла набрати набагато більше людей, ніж вони могли місяць тому.
Серед гвардійців, посланих до Скутарі, не більше шістдесяти чи сімдесяти перебували в такому стані одужання, щоб дозволити їм приєднатися до своїх полків. У чоловіків у Балаклаві справи склалися краще, та й погода вплинула на значне покращення здоров’я чоловіків у польових госпіталях.