Минуло три години! — Де я можу бути на землі? Це чари? Невже армія тут, лінії окопів і сам Севастополь зникли з лиця землі? З кожною миттю сніг падав дедалі густішим. Нарешті кінь зупинився й відмовився йти проти бурі. З швидким гарчачим гавкотом промчала темна постать — то вовк чи то дикий пес, і кінь злякано кинувся далі. Холод пронизував мої кістки, коли він зустрічався зі штормом, час від часу він занурювався вище колін у снігові замети, що швидко утворювалися на кожному горбку й борозні в землі; добрий глибокий пар — колодязь чи яма — міг би швидко позбавити чиїсь страхи та тривоги в одну мить.
Мої очі були затьмарені й боліли, намагаючись побачити мигцем намет чи людину та уникнути небезпек на нашому шляху. Раптом я занурився серед купи хмизу — певні ознаки того, що я справді заблукав і що мене вилучили з табору та дроворуба. Мені спалахнула думка, що вітер, можливо, змінився, і що, їхавши проти нього, я міг сформувати свій курс на Черну та Російську лінії. Ідея стати власністю козацького пікета була аж ніяк не приємною складовою в думках у таку хвилину. Та що було робити? Мої руки й ноги втрачали чутливість від холоду, а обличчя й очі дуже боліли.
Нічого не було, окрім як йти далі до ночі. Це справді було б серйозним злом. Сніговий замет розколовся, і я, на свій подив, побачив церковний купол і шпилі, які миттєво зникли. Я повинен бути або близько Камари, або Севастополя, і що церква була в будь-якому з цих сильно розділених місць. Єдине, що потрібно було зробити, це повернути ліворуч, щоб повернути наші лінії, хоча я не міг не дивуватися, де на землі французькі роботи, якщо це справді був Севастополь. Я не встиг заїхати дуже далеко, коли крізь шалений вітер я почув хрипкий рев і ледве розгледів велику чорну стіну, що здіймалася крізь сніг. Позиція була зрозуміла відразу. Я був на краю величезного урвища, що нависає над морем біля мису Фіоленте! Я був недалеко від монастиря Святого Юра. Зійшовши з коня, обережно ведучи коня, я навпомацки пройшов крізь шторм і нарешті прибув до монастиря. Зуав відстрілював жайворонків із сторожової будки; він відвів мого коня до стайні та показав мені дорогу до гауптвахти, де його товариші насолоджувалися комфортом палаючого вогню.